НЕСПОДІВАНИЙ КОНКУРЕНТ
Ранок 29 жовтня 1966 року. Човен заготівників, бурунячи ліниві хвилі Атлантики, іде, неухильно витримуючи західний курс. Мотор висмоктує з бачка залишки солярки. Але вітрило довелося демонтувати - на аргонавтах свіжовипрані тільники. Панько Федорович одягнув штани, пошиті Купчиком з байкової ковдри. Вставні щелепи юнги надраєні до блиску. Він то зиркає на компас, то заглядає в карту. Галасун, чисто виголений, стрункий мов кримський кипарис (планктон зробив свою справу!), тримається лівою рукою за щоглу, час від часу прикладає до очей цейсівський бінокль. Кашкет з крабом хвацько збитий на потилицю. Кацо вибрикує поперед човна.
- Тихий хід! - командує капітан.
- Єсть тихий хід! - відповідає юнга і збавляє газ.
- Зовсім малий! - скрикує капітан. Попереду суцільні рифи. Вода нуртує поміж них, піниться, шкварчить, мов олія на розжареній пательні. Кацо відстав. - Глуши! Ти чуєш команду? Глуши!
Юнга чує, але не так просто заглушити Л-6. Купчик геть збавив газ, потому позривав з свічок дроти від магнето. Мотор кахикнув востаннє і вмовк.
Невідомо було, як це човен не наразився на гострі скелясті уламки, рифи, якими так і шкірився океан. Добре, якщо гвинт уцілів, а як полетів?
- Куди ти правиш? Тобі не повилазило?!
- Товаришу капітан, я йшов точно по курсу, - запитайте у Кацо... Саме тут має бути Ельдорадо.
- Ельдорадо! Дуля з маком, а не Ельдорадо. Ось як трахне зараз об каменюки - і кісточок не позбираєш. Не балакай лишнього! Весло, весло бери мерщій! Ну!
Галасун і Купчик, орудуючи веслами, самовіддано рятували човен від, здавалося, неминучої загибелі. Незбагненний страх і передчуття біди стисли серця мореплавців. Місце було таке гибле, що обом кортіло швидше повернути назад, але кожному не хотілося першому висловити це бажання. Купчик пошукав очима Кацо і мало не зомлів. Він ще й ще протер очі, але нічого не міг второпати. Кацо ніби й не помічав гострих скелястих уламків. Ніби їх і не було. Ось пірнув собі отак у скелю, пронизав її і живісінький вискочив з іншого боку. Прошив пузом гострий риф і поплив далі... Що за нечиста сила?! Ач куди завів, перевертень імперіалістичний!
...У цей час Семирозум стояв на березі з радіотелефоном в руці. Набрав тризначний номер:
- Добродію Енц! Доповідайте. Про що вони говорять?
- Добродію Семирозум! Переважно висловлюються... розумієте, ці слова не піддаються перекладу. У нашому лексиконі нема відповідників.
- Ясно. А про Ельдорадо згадують?
- Так, вперемішку з нецензурними словами. І, здається, збираються повертати назад.
- Продовжуйте слухати їх. Чекайте мого виклику. - Семирозум набрав інший номер і мовив: - Комплекс маскувального поля? Алло! Алло!
- Так, слухаю вас, добродію Семирозум, - відгукнувся далекий голос.
- Яка обстановка? Доповідайте.
- В радіусі тридцяти кілометрів нема нічого, - ні суден, ні літаків.
На чолі у Семирозума виступили крапельки поту. Він глянув на бухту, де смикалося у човні двоє, на членів Комісії, які запитальними очима вп’ялися в нього, на пляж, густо всіяний ельдорадцями, як маковим зерном. Набрав у груди повітря і:
- Комплекс маскувального поля! Комплекс! Слухайте мене!
- Слухаю, добродію Семирозум.
- Воля Ради десятьох, воля всіх ельдорадців - вимкнути поле маскування!
- Вимикаємо!
Вогненними зміюками зблиснули в чистому небі блискавиці. Хтось ухопив ручищами довжелезний лист бляхи, миттю роздер його навпіл, підфутболив бляху кованим чоботом - затріщало, загриміло, загуркотіло і... стихло раптом. І встала над бухтою семицвітна веселка.
Мандрівники заклякли з роззявленими ротами, з веслами в руках. Озирнулися навколо - рифів, камінюччя як і не було. Чиста, прозора вода. Глибочінь.
- Ельдорадо! - заволав Галасун, глянувши на берег.
- Ельдорадо... - прошепотів Купчик і тут же вхопився за голову.
На дно човна з грюкотом посипалися золоті самородки. Човен прибило хвилею якраз під естакаду, з якої транспортери, що тяглися від збагачувальної фабрики, зсипали золото в море.
- До берега! До берега - хутчій! - долинула команда з натовпу, посилена мегафоном.
Тільки тепер Галасун отямився трохи. Але він ніяк не міг одірвати очей від натовпу, над яким біліли величезні транспаранти: “Палкий привіт відважним мореплавцям!”, “Ласкаво просимо на Ельдорадо!” Купчик підняв з дна човна величенький самородок:
- Золото! Золото, товаришу капітан!
- До берега! Просимо до берега! - знову повторив мегафон. - Хутчій! Хутчій!
До берега було метрів триста, можна було дійти і на веслах, але Галасун гарикнув:
- Завести мотор! Повний вперед! - Він, цілком природно, хотів пристати до землі обітованої з шиком. - Та викинь ти цю грудку. Мотор! Мотор!
Купчик сунув самородок в кишеню білих парусинових штанів і кинувся до мотора. Розперезався, намотав пасок на маховик, смикнув раз, вдруге, втретє...
...Радіотелефон настирливо загув.
- Семирозум слухає.
- Доповідає комплекс, доповідає комплекс! - скоромовкою посипалися слова. - 3 півночі наближається літальний апарат. Літальний апарат! Відстань - 20 кіло... 19 кілометрів. Накажете ввімкнути поле? Переходжу на прийом.
Семирозум завмер в нерішучості. Оце катавасія! Що за апарат? А ці... що ж вони порпаються так довго?
- Зачекайте! Чекайте мого розпорядження. Зрозуміли?
- Зрозумів. Відстань до апарата 18,5 кілометра...
- На весла! Сідай на весла! - наказав Галасун.
- Апарат типу вертоліт над колишнім космодромом! - доповіли Семирозуму з комплексу за п’ятнадцять хвилин.
Він витер носовичком лоба, глянув на човен. От-от пристане.
- Відновлюйте поле, - розпорядився Семирозум і сунув радіотелефон в кишеню.
Човен заскреготав днищем по самородках. Галасун поправив кашкета на голові, обійшов, тримаючись за поручні, будку і зіскочив на пісок. Слідом за ним зійшов на берег і юнга. З натовпу до них попростувало четверо - Семирозум, Геродотіус, Тау, Ізоль-Гол. Семирозум легенько вклонився мандрівникам, мовив:
- З благополучним прибуттям на острів Ельдорадо, вельмишановні добродії! Хорошого вам настрою!
- Галасун Пантелеймон Федорович, - дмучись, для поважності, відрекомендувався капітан.
З животом він почував себе певніше. Тепер йому якось бракувало потрібної ваги.
- Купчик Семен Михайлович, - визирнув з-за спини капітана юнга і поправив на плечі ремінець фотоапарата,
Галасун пом’явся і поліз в задню кишеню байкових штанів за паспортом, але в цю мить оркестр гримнув марш, а з натовпу на прибулих посипалися квіти. Четверо ельдорадців плескали дружньо мореходів по плечах, тулилися лобами до їхніх лобів. Коли ажіотаж трохи влігся, Галасун досить суворим тоном запитав:
- Скажіть, хто у вас тут старший? Семирозум здвигнув плечима:
- Найстарший серед нас ось цей добродій.
Галасун недовірливо зміряв поглядом Тау. Семирозум перехопив той погляд і додав:
- Старший за віком. А всі ми - члени Комісії.
Останнє слово неприємно різонуло слух аргонавтів.
Купчик знову заховався за спину капітана, а в Панька Федоровича нервово затіпалася ліва щока - слово “комісія” завжди викликало в нього неприємні асоціації. Тепер він таки витяг з кишені потріпаний, просякнутий морською сіллю паспорт. Без документів з комісією не порозумієшся,
- Ось! Все в порядку. Безсрочний, прописка київська, постійна!
- Дуже добре, добродію, дуже добре, - відвів Семирозум руку з паспортом, - гостям насамперед необхідно перепочити з дороги. Розступіться, дайте дорогу. Ходімо, шановні добродії, ходімо!
Тієї миті, коли човен врізався носом в пісок бухти Дельфінів, а якщо вже казати точно, о 10-й годині за місцевим часом, вертоліт з номером СХ-2104-Т торкнувся колесами плит колишнього ельдорадського космодрому. Спочатку пілот нічого не міг розгледіти путньо і чекав, поки вляжеться пил, звихрений лопастями гвинта. Потому він зсунув на високого лоба захисні окуляри. Йому можна було б дати не більше сорока років. Засмагла шкіра туго обтягувала опуклий лоб, випнуті вилиці, а очі з-під густих брів світилися молодо і зірко. Та уважніше придивившись, можна було б помітити: шкіра, хоч і балувана регулярним масажем, вже взялася брижами попід очима і побіля уст, а коротко острижене шорстке волосся на голові, квадратиенька борідка і брови пофарбовані в чорний колір, аби приховати сивину. Насправді пілоту нещодавно сповнилося шістдесят. Він з подивом розглядав дивовижної форми ракети на космодромі - ті стоять сторчма, а ті лежать. Ген по краях злітного майданчика тягнуться складські приміщення, височать установки, дуже схожі на радари.