– Рятуйте! Допоможіть! Ловіть злодіїв! Ловіть злодіїв!
На вулиці хтось швидко пробіг. Може, це тікали грабіжники? Франческо ще дужче загрюкав кулаками і закричав на все горло. Йому було страшно, але він кричав так, що його чули на цілий кілометр. Просюрчав свисток. Йому відповів другий. Нічні патрулі поспішали на допомогу. А Франческо без упину гупав у штору, аж поки почув чиїсь кроки та грізний голос:
– Гей, ви! Стійте, а то стріляти буду! Ні з місця, бо там і покладу!
– Нарешті їх схопили, – прошепотів Франческо, безсило падаючи на долівку.
Незабаром хтось постукав у штору.
– Гей, хто там? Відкривайте штору і виходьте: все одно ви вже в наших руках.
Франческо ледь зрушив на кілька сантиметрів штору, як раптом її підхопила знизу дужа рука і підняла аж під стелю. Перед ним стояв поліцейський з пістолетом у руці. А недалеко від крамниці просто посеред вулиці кілька патрульних одягали злодіям залізні наручники.
– Та це ж дитина! – вигукнув поліцейський, схопивши Франческо за плече...
– Я сюди не залазив... – ледь чутно промимрив Франческо. – Це вони мене...
– Ага, тепер, кажеш, не залазив? А як же ти опинився в крамниці? Тобі, мабуть, захотілося новорічного подарунка? Га?..
Франческо глянув у кімнату, освітлену кишеньковим ліхтариком поліцейського, і впізнав крамницю іграшок. Кров захолола у нього в жилах: та це ж магазин іграшок, магазин Голубої Стріли! Але злодії навряд чи йшли сюди за цяцьками: їх цікавила тільки залізна шафа з грішми, що стояла за дверима цієї кімнати.
– Я нічого не розумію...
– Он як! Ти вже нічого не розумієш? Може, ти уві сні прилетів сюди? Не мороч нам голови, хлопче, ходім! Розкажеш про це в поліції. Як посидиш ніч за ґратами, то отямишся...
Тим часом під'їхала поліцейська машина. Франческо посадили поміж злодіями, які були в наручних кайданах. Бандити зразу почали мстити йому: штурхали хлопця ліктями в груди та в спину.
– Ти чистим теж не вийдеш! – просичав до нього бандит. – Ми скажемо в поліції, що ти сам пішов з нами та ще й показав дорогу. Чекай, поліція здере з тебе шкуру!
– Замовкніть там! – наказав поліцейський. – А то звелю зашити вам рота.
– Синьйоре! – благав Франческо. – Повірте, я не злодій. Я нічого не знаю...
– Добре, добре! Зачекай ще трохи! Навіть у новорічну ніч не дасте нам спокою.
– Для нас нема свят, – глузливо відказав злодій, – для нас усі дні робочі.
– Ти хочеш сказати – «всі ночі? »– виправив його поліцейський. – Годі вже, замовкни і кинь свої дурні жарти.
За півгодини Франческо сидів, сумно похнюпивши голову, на лавці в коридорі відділення поліції, а над ним стояв поліцейський. Хлопця не посадили в одну камеру з грабіжниками, бо він був ще дитина, а все ж тримали під арештом.
Франческо намагався розповісти, як усе трапилося, але ніхто йому не йняв віри. Поліцейські чомусь були абсолютно переконані, що він злодій. Один, навіть не вислухавши, почав лаяти Франческо:
– Ганьба! Рано ти, брате, починаєш!..Спав би собі зараз у теплому ліжку, і тобі снилася б Фея. А ти злигався з найнебезпечнішими злодюгами міста і грабуєш магазини! Щоб це отаке зробив мій син, я б йому вуха поодривав, ще й зняв би штанці та відшмагав лозиною.
Франческо мовчки ковтав солоні сльози.
– Тепер ще й плаче. Кому потрібні твої крокодилячі сльози!
Другий поліцейський був набагато добріший. Він навіть дав хлопчику свою недопиту чашку кави і зітхнув так важко, немов його мучив якийсь тягар. Незабаром Франческо прихилив голову до стіни і заснув.
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
Мотоцикліст показує дорогу
Поки Франческо спить на лавці в коридорі відділення поліції, схиливши голову на вогку й брудну стіну замість подушки, подивімося тим часом, що поробляє Голуба Стріла.
Будемо сподіватися, що тепер її пасажири своєчасно прибудуть на місце призначення, адже в них є адреси дітей. Та й час: незабаром світатиме, і ляльки мусять поспішати, щоб не приїхати до малюків тоді, як ті виплачуть усі свої сльози, не знайшовши на ранок подарунка від Феї.
Мотоцикліст дуже пишався своєю надзвичайною роллю провідника. Міцно тримаючи кермо, він щодуху гнав, перестрибуючи безстрашно через сніжні замети, з розгону переїжджаючи глибокі баюри та канави. Хитрун навмисне відчепив вихлопну трубу від мотоцикла, а Голуба Стріла раз по раз потрапляла у хмари диму й чаду. Через це Машиніст страшенно гнівався на акробата.