Індіанці та ковбої не розпалювали багаття, тому що боялися підпалити сінник. Проте вони напнули намети і, прив'язавши коней, спокійно полягали спати. Тільки Срібна Пір'їна не спав. Адже великі вожді індіанців ніколи не сплять. Вдень і вночі вони смокчуть свої довгі люльки і думають. Ніхто не знає, про що вони думають, бо говорять вожді дуже мало: з кожних десяти думок зрідка щастить почути, може, одну; інші дев'ять вони зберігають у таємниці. Через це індіанські вожді такі й мудрі. Недаремно одна індіанська приказка говорить: «Мовчуни знають удвічі більше, ніж базіки».
Тепер у поїзді залишилися тільки Начальник Вокзалу, Начальник Поїзда, Машиніст та Кольорові Олівці, що повилазили з коробки і позаймали кожен окреме купе. Так вони не заважали один одному, бо, як вам відомо, Кольорові Олівці мають дуже довгі ноги, для яких потрібно чимало місця.
У списку адрес тепер лишилося тільки двоє хлопчиків: якийсь Франко та якийсь Роберто. Перед будинком Франко позлазили Олівці. З ними трапилася (я вам про це зараз розповім! ) дивна-предивна, ще ніким і ніколи не чувана історія. Франко саме не спав: витягшися на ліжку, він лежав, підклавши кулаки під голову, і дивився на стелю. Тому він зразу побачив, як Олівці один за одним пролізли крізь замкову шпару і попадали на підлогу з легеньким стукотом.
– Привіт! – весело зустрів їх Франко.
– Привіт, Франко! – відповіли, не задумуючись, Олівці. Але Жовтий, що завжди любив посміятися з чого-небудь, воднораз додав:
– А ти чого не спиш? Ну, це вже не годиться! Всі діти новорічної ночі мусять спати.
– Це я знаю, але чому ж це ви...
– Не будемо сперечатися: ми дісталися сюди пішки, а не на Феїній мітлі. Ти таки правильно зрозумів, хоч це і мусило залишитися таємницею.
– А я...
Тут Синій Олівець, який був моторніший за Жовтого, випередив його і заявив:
– Слухайте! Врешті, це не біда, що дитина не спить! На мою думку, це навіть краще: ми зможемо одразу подружити з нею.
– Я також цієї думки, – прощебетав Червоний, найвеселіший серед усіх Олівців.
– Ну, а я погоджуюся з Жовтим, – висловив і свою думку Зелений. – Адже він мені доводиться двоюрідним братом.
Диви, а я й забув розповісти про їхні родинні зв'язки! Це досить складна історія. Так Зелений був двоюрідний брат Жовтого і Синього, а Оранжевий – двоюрідний брат Жовтого та Червоного. А ще між ними існує багато інших, не таких важливих родинних зв'язків, заплутаних, як і всі родинні зв'язки на землі...
– Ну, годі вже! – вигукнув Франко примирливо. – Бачу, ви починаєте сперечатися. А я вважав, що кольори завжди в дружбі між собою...
– Помиляєшся, хлопче, – зауважив Жовтий. – Хіба ти ніколи не чув про існування колірних контрастів? Але стривай, ти нам так і не розповів, чому й досі не спиш...
– Просто сон не приходить, то й не сплю...
– Значить, ти поганий хлопчик. Не сплять цієї ночі лише ті діти, у яких нечисте сумління...
– Ні, сумління у мене чисте, а от шлунок зовсім порожній, бо нічого було вечеряти.
– От бачите, – повчально промовив Синій. – Адже я з самого початку казав, що він хороший хлопчик.
– Де там хороший! – заперечив Зелений. – Раз йому вечеряти не дають, значить, він хлопець поганий.
– Ні, – пояснив Франко, – це значить, що у нас нема чого їсти. Мама дуже рано поклала мене спати, сподіваючись, що сон прожене голод, а воно трапилося навпаки: голод прогнав мій сон. Та я вже цьому навіть радий, адже мені так було цікаво спостерігати, як ви пролазили крізь шпарку в дверях. Ви знаєте, я ще жодного разу в житті не одержував подарунків од Феї. І ви для мене найкращий подарунок, адже я мрію стати художником.
Франко промовив це так щиро, що всі Олівці, пританцьовуючи, наввипередки підбігли до нього, задоволені, що їх так високо цінує хлопчик. Жовтому та Зеленому взагалі досить було почути одне лагідне слово, як вони одразу забували про свій поганий настрій і ставали чудовими кольоровими олівцями.
– Якщо хочеш стати художником, – озвався Коричневий, найспокійніший з усіх кольорів, – раджу тобі малювати сільські краєвиди. Для цього завжди бери мене.
– А мені байдуже, що будеш малювати, – озвався Синій. – Тому що картин, де б не було хоч клаптика неба, взагалі не буває.
– Хлопці, знаєте що? – вигукнув Червоний, який відзначався винахідливістю. – Навіщо нам даремно витрачати час на пусте базікання? Я щось надумав...
– Ну, кажи...
– Франко все одно не спить, то чому б не розважити його трошки? Давайте йому що-небудь намалюємо...