– Мені дуже жаль, синьйоро Мишо, – відказав Франко, – але я також ліг спати не вечерявши, і це зі мною трапляється далеко не вперше. Нічим не можу тобі допомогти. А мої Кольорові Олівці – не для твоїх гострих зубів.
– То накажи, – благала Миша, – хай вони намалюють для мене щось їстівне. Я бачила, які вони чудесні майстри...
– Гаразд, це можна!
– Дозвольте мені. Я вже надумався, що намалювати, – озвався Жовтий Олівець.
Ніхто ще не встиг оком змигнути, як він намалював гарне кружальце голландського сиру з дірочками і навіть з крапельками роси.
– Сам індійський факір, неперевершений майстер на різні фокуси та вигадки, з насолодою з'їв би цей смачненький шматочок.
– Дуже вам вдячна! – вигукнула Миша, облизуючи вуса.
Ніхто навіть не помітив, коли вона проковтнула увесь сир. Це сталося просто блискавично.
– Ну й апетит, нівроку! – сказав Червоний Олівець. – Чекай-но, зараз я тебе почастую!
Він узяв чистий аркуш паперу і намалював на ньому велике червоне коло.
– Це, напевне, буде цілий круг голландського сиру, – промовила Миша. – Пригадую, раз я таки попоїла його досхочу. На ньому була точнісінько така червона скоринка.
– Почекай, я ще не закінчив, – озвався олівець. Червоний намалював над великим колом ще одне, менше, довго домальовував якісь химерні значки й рисочки,
– Гм... дивно... – зауважила Миша. – Я ще ніколи не бачила голландського сиру з такими величезними дірками. Його, певне, гризла ціла мишача сім'я. Та відійдіть уже, будь ласка, – поспішала Миша.
– Ти що, не втерпиш? – насмішкувато озвався Червоний Олівець. – Адже бачиш: я тільки почав малювати і хочу почастувати тебе такою стравою, щоб ти все життя її пам'ятала.
І, малюючи далі, він причепив знизу до цієї химери щось схоже на хвіст, який видався Миші сосискою.
– О, ковбаска? Сосиска? Це непогано! Вже й не пам'ятаю, коли куштувала її востаннє. А може, я ніколи в житті й не їла сосиски, а тільки уявляю її з розповідей батька, що мешкав у ковбасному магазині. А тепер відійдіть, будь ласка, і дайте мені покуштувати цього сиру, бо ще захлинуся слиною, їй-право!..
– Зараз! Зараз закінчую! – пообіцяв Червоний Олівець і востаннє торкнувся аркуша...
Миша занепокоєно стежила за химерою, що прокинулася і поволі підводилася з аркуша паперу.
– Та це ж!..Ой, що за жарти!..Рятуйте! Мамо! Миша прожогом шмигнула в шпарку, та так, що аж
хвіст одлетів. А Червоний Олівець весело зареготав. Що ж він намалював таке? Червоного Кота, друзі мої, страшного Червоного Кота, який став облизуватися і дертися кігтями, як на дощ. Вражій Миші таки пощастило: Кіт був трохи ледачий і дуже довго потягався, а то б Мишу спіткало лихо. Кіт стиха нявкнув і почав лащитися, тертися спиною об руку Франко.
– Хоч би очі дав мені розмалювати! – не без докору промовив Зелений Олівець, що давно вже спеціалізувався на фарбуванні котячих очей.
Для Франко це була незабутня ніч. Олівці по черзі показували свій хист. Вони намалювали йому стільки прапорців, що уквітчали кімнату, мов на велике свято.
Намалювали триколірний зелено-біло-червоний прапор, а потім – червоний. Трошки посперечалися, бо кожен вважав прапор свого кольору найкращим, а згодом помирилися і всі разом намалювали один шестиколірний прапор.
– От тепер на прапорі є кольори кожного з нас, нікому нема переваги, і сподіваємося, що вже не будемо більше сваритися.
Потім Чорному сяйнула блискуча думка (що майже неймовірно для такого невеселого кольору). Але було саме так, тож я мушу розповісти про це.
Чорний Олівець намалював телефон. Маленький, мов іграшка, але з усіма частинами: з трубкою, з диском для чисел, з дротом та з дзвінком.
Коли його намалювали, він одразу ж зателенькав.
– Мерщій бери трубку і відповідай! – вигукнув Чорний Олівець.
– Але ж я не знаю, як відповідати, – промовив хлопець. – Я ніколи не розмовляв по телефону.
– Мерщій бери трубку, – наказав Чорний Олівець. – Ти повинен тільки сказати: «Слухаю! » А там почуєш.
Франко схопив трубку, приклав ЇЇ до вуха і промовив:
– Слухаю!
– Алло! – озвався, наче з-під землі, чийсь бас. – Хто говорить?
– Я, Франко! А ви хто?
– Я телефонний Маг. Можу тебе з'єднати з кожним, з ким ти бажаєш поговорити.
– В такий пізній час? Та зараз уже всі сплять, і якби я розбудив когось, щоб побазікати, мене б, напевне, вилаяли.
– Не всі ще сплять, любий Франко. Ти, наприклад, Ще не спиш...