– Та що ви, я нікого не тримаю під арештом! Хлопець сам залишився тут. Він хоче, щоб його допитали.
– Ага, он воно як? Що ж, зробіть йому допит. Але мерщій, бо я поставила варити каву.
Поліцейський пішов будити Франческо. У бідного хлопця всі кістки боліли від утоми. Та коли Франческо побачив Фею, у нього мороз пішов поза шкірою.
«Звичайно, вона прийшла звинуватити мене, – вирішив Франческо. – Адже Фея стільки разів бачила, як я стояв перед вітриною її крамниці! Вона, певне, вважає, що це я привів злодіїв... »
– Синьйоро, я нічого не брав! – вихопилося мимоволі у Франческо. – Повірте, то я зняв тривогу, щоб усі почули...
– Вірю тобі: це ти врятував мене від пограбування! – промовила Фея тоном, що не припускав ніяких заперечень. – Тепер я все розумію. Ходімо додому!..
– Хвилиночку! – втрутився начальник поліції. – А звідки ви знаєте, що це було саме так, як каже хлопець? Адже він міг і збрехати. Вам відомо, що ми його зловили вкупі з двома найнебезпечнішими в нашому місті грабіжниками?
– Ну й що з того? Невже ви думаєте, що я вже така стара, що навіть не тямлю, коли дитина говорить правду, а коли бреше? Цей хлопчина врятував мою крамницю від пограбування, а ви, замість того, щоб нагородити його за цей вчинок, посадили в тюрму! Гарна мені справедливість, що й казати! Але про це вже я сама потурбуюся і віддячу дитині, як належить... Ходімо, хлопче!
Начальник поліції тільки розвів руками. Бо що, справді, вдієш з цією грізною бабусею? А Фея схопила Франческо за руку, суворо й грізно глянула на поліцейських, які аж очі позаплющували, щоб не осліпнути від того погляду, і повагом рушила до дверей. Вартові відсалютували їй, наче справжньому генералові. І запевняю вас, що Фея в цю мить була величніша за найвідоміших генералів в історії, так урочисто вона йшла.
Нічний сторож стрибнув на велосипед, але на радощах схибив, перелетів через сідло і впав на сніг.
– Дуже забилися? – запитала його Фея.
– Анітрохи! Це все з радощів, – пояснив сторож. Попрощавшися з Франческо, він шанобливо поцілував Феїну ручку (повага, якої заслуговує лише велика синьйора! ) і швидко погнав велосипеда додому.
– Симпатичний синьйор! – зауважила Фея, глянувши на руку, яку поцілував сторож. – Знає, як поводитися із справжньою синьйорою...
Другою рукою вона міцно тримала спітнілу від хвилювання руку Франческо. Як бачимо, не така вже й лиха була ця Фея: адже це вона визволила бідного хлопця і зараз вела його містом, мов рідна турботлива бабуся!
Служниця Тереза очам своїм не повірила, побачивши на порозі Фею з Франческо. Вона хутко приготувала третю чашку кави і дістала з шафи скляну вазу з сухим давнім печивом. Воно було тверде, як цемент, але зуби Франческо були міцніші: він хрумав печиво, аж поки у вазі не лишилося й крихти.
– Дивилася я на тебе, як ти хрумав сухе печиво, і мені аж заздрісно ставало, от би мені твої зуби! – промовила, зітхаючи, Фея.
Франческо, усміхаючись, дивився на неї. Потім підвівся і промовив:
– Треба йти додому, а то мама, певно, вже хвилюється!
Фея почухала за вухом.
– Не хотілося б пускати тебе з порожніми руками, – промовила вона, – але в крамниці хоч підпали – жодної тобі іграшки. Залишилися хіба одні миші. Знаю: тобі подобався той прекрасний електричний поїзд – Голуба Стріла. Проте куди вона поділася – сама не знаю.
– Не турбуйтеся, будь ласка! – відповів, посміхаючись, Франческо. – У мене нема часу гратися, ви ж знаєте, що я працюю. Зранку продаю газети, а вечорами – карамельки в одному кінотеатрі.
– Слухай-но! – промовила Фея, якій сяйнула раптом геніальна думка. – А знаєш що? Я вже давненько шукаю собі помічника в крамницю. Мені треба такого, щоб й іграшкам давав лад, і відповідав на листи покупців, і гроші міг порахувати. Щиро кажучи, я вже стала недобачати, та й сил уже тих нема, що колись були. Хочеш стати моїм прикажчиком?
У Франческо з радощів аж дух захопило.
– Прикажчиком Феї! – вигукнув радісно хлопець.
– Прикажчиком у магазині, звичайно, – відповіла Фея. – Не думай, що я тебе посилатиму на мітлі розвозити подарунки дітям. Цього не буде.
Франческо глянув довкола – якою гарною здалася йому зараз крамниця, дарма що вітрина стояла порожня, а на полицях валявся тільки грубий папір та картонні коробки з-під іграшок.
– На цій роботі не обморозиш рук, – жартома додав Франческо, показуючи Феї свої червоні, спухлі від морозу пальці. – Та й газети краще самому читати, ніж комусь продавати.
– Отже, згода? – востаннє запитала Фея. – Тоді з завтрашнього дня ставай до роботи.