ЛУЇ-ФЕРДІНАНД СЕЛІН
ПОДОРОЖ НА КРАЙ НОЧІ
РОМАН ТОТАЛЬНОЇ НЕГАЦІЇ
1933 року з'явився роман «Подорож на край ночі» до того нікому не відомого письменника Луї Селіна (1894–1961); це був псевдонім, чи, точніше, материнське прізвище Луї-Фердінана Детуша, лікаря з паризького передмістя, заселеного біднотою. Вихід цього роману в світ був чимось більшим, ніж літературна сенсація. Враження, яке він справив на читачів, найадекватніше можна передати словом «шок». Книжка не лише вражала, а саме шокувала абсолютною відвертістю в зображенні споду життя і вияві авторського «Я», безпросвітним песимізмом, викличною зневагою до цінностей респектабельного суспільства й цинізмом, якимось усеохоплюючим і категоричним негативізмом. Та при всьому тому їй була притаманна своя правда, яку неможливо заперечити, до того ж правда, висловлена на рідкість талановито. Цей роман був і визначним художнім явищем, новаторським твором високого рівня. В ньому Селін творив свою художню мову, новий стиль, який виявився продуктивним для французького — і не тільки французького — письменства й був сприйнятий багатьма митцями слова.
Першою оговталася від шоку ліва критика, котра поспішила кваліфікувати роман «Подорож на край ночі» як нищівне викриття капіталістичного суспільства, розкладу й аморальности буржуазного класу. Права критика спершу зустріла роман досить стримано, побачивши в ньому суто деструктивний твір, що не полишає існуючому світові ніякої надії. «Пан Селін лікар, — писав один з консервативних критиків, — то невже він і своїм пацієнтам говорить те, що сказав усьому суспільству: ви цілком безнадійні, добродію». Рецензія французької лівої преси була підхоплена радянською критикою, яка вгледіла в «Подорожі на край ночі» передусім антибуржуазну сатиру, і вже в 1934 році роман вийшов у російському перекладі, а ще за рік — і в українському. До речі, російською мовою роман переклав Луї Арагон, який незадовго перед тим вступив у КПФ; слід сказати, що він не лише керувався пропагандистськими цілями, а й цінував «Подорож на край ночі» як оригінальний художній твір.
Зацікавлення романом Селіна в Радянському Союзі було непорозумінням, породженим пануючим політичним прагматизмом у підході до зарубіжної літератури, та досить швидко все стало на свої місця. 1936 року Селін побував у «країні, що будує нове, соціалістичне суспільство», і вона аж ніяк не викликала в нього ентузіазму, навпаки, справила враження ще безвідрадніше й гнітючіше, ніж старий капіталістичний світ. Повернувшись до Франції, він опублікував нарис «Mea culpa» («Моя провина»), сприйнятий радянською критикою як «оскаженілий наклеп» на першу країну соціалізму. Віднині Селінові в СРСР раз і назавжди було відведене місце на крайньому правому фланзі буржуазної літератури, серед найреакційніших письменників, занепадників і людиноненависників. Наступний його роман «Смерть у кредит» (1936), тоді ж перекладений російською мовою і анонсований, був виданий лише недавно, після краху СРСР.
Отож, роман «Подорож на край ночі» приголомшив і читачів, і критиків, викликав зливу відгуків, головним чином запальних і категоричних, що мали характер емоційних реакцій, серед яких переважали негативні. В цьому вируванні емоцій та пристрастей виділялася позиція відомих французьких письменників, які підійшли до роману Селіна зацікавлено й досить прихильно. Це були митці (П. Валері й А. Моруа, Ф. Моріак і Ж. Бернанос, А. Мальро й Ж.-П. Сартр, М. Арлан і А. Шамсон), що дотримувалися різних світоглядів, громадсько-політичних позицій і художніх програм та смаків, які не суміщалися з селінівськими, але вони відчули в «Подорожі на край ночі» значне художнє явище, новаторський твір, передусім у сфері мови.
Луї-Фердінан Детуш народився в Курбевуа 1894 року, в сім'ї службовця. Міщанське середовище, в якому виріс письменник, згодом постало в його другому романі, але тут необхідно належним чином урахувати, що «Смерть у кредит» — не автобіографія й не мемуари, а саме роман зі своєю парадигмою, специфічне дзеркало, в якому бруд і ницість життя згущені до краю і все в ньому постає у гротескно-макабричному переломленні. Не без труднощів він отримав середню освіту й згодом диплом лікаря. З початком Першої світової війни пішов добровольцем на фронт, відзначився у боях і 1915 року був тяжко поранений. Зазначу, з цими біографічними фактами не узгоджується фронтова поведінка й «подвиги» Бардамю, протагоніста «Подорожі на край ночі», якого нерідко вважають alter ego автора.
Після завершення війни Селін, відмовившись од кар'єри провінційного лікаря, рушив у мандри, побував у Англії, Африці, Америці. Але це були не комфортні туристичні подорожі, а скоріше блукання, під час якого йому довелося перебрати чимало професій і занять у боротьбі за виживання. Повернувшись на батьківщину, він улаштовується лікарем у паризькому передмісті, з тим, щоб допомагати біднякам, і не відмовляється від цієї практики й після того, як з виходом у світ «Подорожі на край ночі» стає знаним письменником. І мандри країнами й континентами, і лікарська практика в бідняцьких кварталах відкривали йому життя й людину «зі зворотної сторони», в натурі, даючи щедрий матеріал для його роздумів.