— Ти справді мене кохаєш? — допитувалась Мадлон.
— Кохаю, як ока в голові!
— Як хороше ти кажеш, Леоне! Але ж ти ще не бачив мене. І може, побачивши не тільки чужими очима, а й своїми, вже й не кохатимеш? Інших жінок ти теж побачиш і, може, покохаєш і їх? Як твої дружки?
Ці стиха вимовлені слова безперечно про мене. Тут годі помилитись. Мадлон гадала, ніби я вже далеко і не чую їх. Що ж, дошкульний удар… Часу вона не гаяла. А він, щирий приятель, обурився:
— Отакої! Це все вигадки! Безпідставні обмови! Я, Мадлон, не такий! — боронився закоханий. — Я — не він! Звідки ти взяла, що я такий, як він? Щоб я, після твоєї такої щирої любові?.. Та я серцем до тебе прикипів! Я не мерзотник, ні! Присягаю, кохатиму тебе аж до скону! Кохання не вмирає! Ти гарна, знаю, але, як побачу тебе, ти станеш ще краща! Ну, тепер задоволена? Вже не плачеш? Я тобі виповів усю свою душу!
— Леоне, які чудові слова! — знову пригорнулась до нього Мадлон. Закохані тепер божились і присягались одне одному, їх уже годі було спинити, світ ураз відступив і зменшився.
— Я хочу, щоб ти завжди була щаслива зі мною, — згодом лагідно заговорив до неї Робінзон. — Щоб ти нічого не робила й мала все, що тобі потрібне…
— Леоне, який ти добрий! Ти ще кращий, ніж я гадала. Який ти ніжний! Який вірний! Леоне, ти — все для мене!
— Це тому, моя люба, що я кохаю тебе.
І вони ще раз сплелися в палких обіймах. А потім, немов відсуваючи мене від свого незмірного щастя, завдали мені старого, як світ, підступного удару. Першою заговорила Мадлон:
— А доктор, твій приятель, справді добра людина? — І заходилася звинувачувати мене, наче я став їй упоперек горла. — Значить, добра!.. Не хочу нічого казати проти нього, бо ж він твій приятель… А втім, він, здається, такий, що не церемониться з жінками. Не хочеться й наговорювати на нього, до тебе він ставиться ніби щиро… Та і я не така, щоб когось обмовити… Просто я хочу… Я ще не дратую тебе? — Ні, Леона вона не дратувала. — Бачиш, мені інколи здається, ніби доктор надто вже ласий до жінок… Він їх любить, але як собак, розумієш? А тобі не здається? Він завжди немов скаче на когось! Нашкодить і забирається… Хіба не так? Хіба він не такий? Скажи мені.
Паскуда, він казав, казав усе, чого вона хотіла, навіть хвалив, що всі її закиди слушні й дотепні. Яка комедія! Він сам заохочував її, дарма що трохи збентежився.
— Так, Мадлон, твоя правда. Фердінан не лихий, а от делікатности йому таки бракує. А втім, вірности теж! Тут я навіть не сумніваюсь!
— Леоне, ти, напевне, знав його коханок? Випитує, гнида.
— Так собі, — відповів він твердо. — Але, знаєш… Передусім йому нічого не варто!
З цих слів годилося зробити висновок, і Мадлон знову стала звинувачувати:
— Лікарі, як відомо, — завжди якісь негідники. А він, мабуть, найбільший серед них!
— Як ти одразу все помітила! — підтвердив мій щирий, щасливий приятель і додав: — Інколи його так проривало, що мені здавалось, ніби він наркоман. Крім того, в нього отакенна штука! Якби ти тільки бачила! Це щось неприродне!
— Ох! — зойкнула, миттю приголомшена Мадлон, намагаючись пригадати, яка в мене штука. — Ти думаєш, у нього є хвороби? — Мадлон не на жарт стривожилась, раптом протверезівши від тієї інтимної інформації.
— Цього я вже не знаю, — мусив визнати Робінзон. — На жаль, нічого не можу сказати. Але, коли жити отак, як він, заразитися можна завжди.
— Мабуть, твоя правда, він сидить на наркотиках… Певне, тому він іноді такий дивний. — І маленька голівка Мадлон підготувала ще один підступний удар: — Надалі його треба стерегтися.
— Ти його часом не боїшся? — запитав Робінзон. — Він хоч не чіпав тебе? Не залицявся?
— Та ні, я б не стерпіла! Але ж ніколи не знаєш, що йому заманеться. А раптом у нього буде криз? Такі кризи бувають у кожного наркомана. Знай, я ніколи не допущу, щоб він лікував мене!
— Якщо ми вже говоримо про це, то я теж, — схвалив її намір Робінзон. А на додачу знов ніжності та пестощі.
— Мій милий! Хороший! — заколисувала Мадлон Робінзона.
— Люба моя, люба! — приказував він. Потім тиша й шаленство поцілунків.
— Скажи мені, що кохаєш, стільки разів, скільки встигнеш, поки я розцілую тебе аж до пліч!