— Кілометр? — вигукнули із здивованням майор і генерал.
— Так, кілометр, і це ще буде мало!..
— Ну, Мастоне, — відповів Морган, — ви перебільшуєте.
— Аж ніяк! — заперечив бурхливий секретар. — І я не розумію, чому ви мені закидаєте перебільшення.
— Бо ви залітаєте дуже далеко…
— Так знайте, пане, — відповів Дж. Т. Мастон з урочисто-величним виглядом, — знайте, що артилерист, як і його снаряд, ніколи не може залітати дуже далеко!
Обговорення вже починало переходити в сварку, але тут у розмову втрутився президент.
— Заспокойтесь, мої друзі! Обміркуймо серйозно цю справу. Потрібна, певна річ, гармата надзвичайної довжини, бо довжина обумовлює силу напору на снаряд газів, що утворяться під ним у гарматі, але було б зайвим виходити за певні межі…
— Правильно, — сказав майор.
— Яких співвідношень додержують у таких випадках? Звичайно довжина гармати повинна бути в 20 або 25 разів більша діаметра ядра, а вага її у 235–240 разів більша за вагу його.
— Цього недосить! — вигукнув Дж. Т. Мастон із запалом.
— Погоджуюся, мій достойний друже, — відповів Барбі-кен. — Справді, коли ми додержуватимемо цієї пропорції для снаряда діаметром 2,9 метра і вагою понад дев'ять тонн, то буде потрібна гармата лише в 75 метрів завдовжки і вагою в 3 600 тонн.
— Це просто смішно! — знову заперечив Мастон. — Краще вже взяти пістолет.
— Я гадаю так само, — відповів Барбікен, — і через це пропоную почетверити цю довжину й побудувати гармату на 300 метрів.
Генерал і майор зробили кілька заперечень; але, незважаючи на це, пропозиція Барбікена, палко підтримана секретарем Гарматного клубу, була остаточно ухвалена.
— Тепер, — сказав Ельфістон, — якої товщини надати стінкам гармати?
— Я гадаю: 1,9 метра, — відповів Барбікен.
— Ви, звичайно не думаєте встановити таку масу на лафет? — спитав майор.
— Це була б чудова річ! — зауважив Мастон.
— Але річ нездійсненна, — відповів Барбікен. — Ні, я мрію про те, щоб вилити цю гармату в самій землі; крім того, треба охопити її залізними кованими обручами та ще обмурувати товстими бетонованими стінами. Ці стіни, а також навколишній грунт, візьмуть участь у посиленні опору пороховим газам. А коли гармата буде вилита, її нутро має бути ретельно обточене й каліброване[35], щоб снаряд щільно прилягав до стінок, щоб газ марно не витрачався і вся сила пороху була використана на поштовх.
— Ура, ура! — вигукнув Мастон, — ми вже маємо нашу гармату.
— Ще ні! — відповів Барбікен, заспокоюючи дотиком руки свого нетерпеливого друга.
— А чому ні?
— Бо ми ще не обговорили її форму. Чи буде це гармата, чи гаубиця, чи мортира?
— Гармата! — сказав Морган.
— Гаубиця! — заперечив майор.
— Мортира! — скрикнув Мастон.
Одразу почалася жвава дискусія, в якій кожен вихваляв свою улюблену зброю, але президент перебив їх.
— Друзі мої, — сказав він, — я помирю вас. Наша колумбіада поєднуватиме в собі всі три види зброї. Це буде гармата, бо її порохова камера буде завширшки така, як і дуло. Це буде гаубиця, бо вона випустить бомбу. Нарешті, це буде мортира, бо її дуло буде поставлене під кутом у 90° до горизонту.
— Ухвалено, ухвалено! — відповіли члени комітету з гучними оплесками.
— Ще одне питання, — зауважив Ельфістон. — Чи буде ця наша гармата нарізною?
— Ні, — відповів Барбікен, — нам потрібна величезна початкова швидкість, але ви добре знаєте, що ядро виходить із нарізних гармат повільніше, ніж із тих, які мають не нарізне жерло.
— Це правда, — згодився генерал.
— Нарешті, справу вирішено! — додав Мастон.
— Ще не зовсім! — заперечив президент.
— Чому?
— А тому, що ми не знаємо ще, з якого металу буде зроблена гармата.
— Давайте вирішимо це негайно! — вигукнув невгамовний секретар.
— Я збирався запропонувати вам це.
Чотири члени комітету проковтнули кожний не менш як по дюжині сандвічів, запили їх відповідною кількістю чаю, і дискусія відновилась.
— Мої достойні колеги! — сказав Барбікен. — Наша гармата повинна бути дуже міцною, надзвичайно твердою, нетопкою у вогні, нерозчинною, неокиснюваною, стійкою проти роз'їдаючого діяння кислот.
— Щодо цього в нас нема ніякого сумніву, — заявив майор, — і ми не матимемо труднощів з вибором металу, бо доведеться вжити значну його кількість.
— Добре! — сказав Морган. — Тоді я запропоную для колумбіади найкращий сплав з усіх досі відомих, а саме: 100 частин червоної міді, 12 частин олива і 6 частин латуні.