— Яку Жучку? — в один голос запитали Сашко, Васька і Жабенція.
Тут вже Бобі довелося мінятись кольорами.
— Та так, просто сказав, — зніяковів він.
— Ха, знаю я її, вреднюку, — аж заляскотів Васька. — Це ота симпатичненька руда собацюра, що мене весь час по деревах ганяє?
— І зовсім вона не собацюра, — огризнувся Боба. — Сам ти кошак злісний.
— Ага, ось ти як! — настовбурчився Васька.
— Увага! — перебила Жабенція кривавий конфлікт. — Плавунець-Хитрунець щось відчув.
І дійсно, Хитрунець застиг на одному місці і напружено вдивлявся в одну точку. За кілька секунд він щось затріскотів по-жучачому. Жабенція уважно його слухала і хитала головою.
— Він відчув кілька зграй щук та окунів, що рухаються разом, — нарешті почала говорити Жабенція. — Здається, вони рухаються туди ж, куди й ми.
— Він може сказати, скільки їх? — стривожено запитав Тритон-Батон.
Жабенція почала щось кумедно стрекотіти до Хитрунця. Той хитнув головою і застрекотів у відповідь.
— Точно сказати не може, але не менше п’ятдесяти, — переклала Жабенція.
— Ми не прорвемося, — похмуро сказав Карасик-Опанасик, Тритон-Батон ствердно хитнув головою. Запала неприємна тиша.
— Може, вони просто так собі гуляють, — з надією муркнув Васька.
— Ага, — відповів Опанасик, — у найбезрибнішому місці озера. Там же нікого і нічого немає, крім того трактора.
— Мабуть, їх хтось попередив про нашу подорож, — зауважив Сашко.
— Знову ви про шпигунів починаєте? — невдоволено рикнув Тритон-Батон.
Цієї миті роздалось різке сичання. Сашко і Боба здригнулись, а Васька за звичаєм гримнувся зі стільчика. Проте шаленіти не було причини — це в розмову втрутився Вуж-Чимдуж. І знову в ролі перекладача виступила Жабенція, правда, при цьому вона стала блідо-зеленою і намагалась не дивитися на вужа.
— А я чув, що вужі жаб їдять, — співчутливо прошепотів Васька, поки Жабенція вела перемовини.
— Це добрий вуж, він лише котярами харчується, — «заспокоїв» його Боба.
— І від собаки не відмовиться, особливо такого вгодованого, — огризнувся Васька, відтягнувши шерсть на загривку Боби.
Нарешті Вуж-Чимдуж замовк і Жабенція переклала:
— Пан Чимдуж пропонує обдурити бандитів, — слово «пан» вона вимовила з великою повагою. — Для цього нам необхідно розділитись. Ватага озброєних тритонів хай попливе до трактора навпростець, а всі інші звернуть у бік, підпливуть звідти та спробують завести трактор.
— Мої воїни не знають дороги, — озвався Тритон-Батон.
— Карасик-Опанасик зможе їм пояснити, — відповів Сашко. — Я думаю, що це дуже непоганий план. Хоча я все-таки просив би відправити одного тритончика за підмогою.
Тритон-Батон погодився із цією пропозицією. Він вибрав найпрудкішого воїна і наказав щосили пливти до В’юна Чотирнадцятого. Решта воїнів-тритонів уважно вислухали Опанасика, і зрештою загін тритонів на чолі з Тритоном-Батоном рушив вперед. Карасик-Опанасик, Рак-Мастак, Черепаха-Вовтузяка, Жабенція, Вуж-Чимдуж та екіпаж «Пройдисвіта» повернули ліворуч. Плавунець-Хитрунець продовжував пливти попереду, петляючи довкола друзів. Здавалось, його вусики-антени аж тремтять від напруги.
Мандрівники пливли в повній тиші. Вода ставала все чорнішою і бруднішою.
— До трактора залишилось зовсім трохи, — повідомив Карасик-Опанасик.
Плавунець-Хитрунець раптом щось схвильовано пробулькав Жабенції. Вона негайно повідомила друзям:
— Загін Тритона-Батона почав бій зі Щукою-Злюкою та її бандитами.
— Мамко-кицько, — заскиглив Васька. — Здається мені, що він довго не протримається.
— Помовч, — гавкнув Боба. — Це й дурню зрозуміло.
— Швидше, швидше друзі, — вигукнув Опанасик, і мандрівники буквально стрибнули вперед.
Стало зовсім темно, та невдовзі екіпаж «Пройдисвіта» помітив чорний силует, що нагадував великий черевик.
— Скажи чесно, — Васька штовхнув Бобу в бік, — ти точно думаєш, що ця калоша кудись може їхати?
— Ііу, їздила вона ж колись, — невдоволено буркнув Боба, який також здавався дещо розгубленим.
— Годі базікати, — озвався Сашко, — і так на душі млосно. Опанасику, який у нас план?
— План простий, — сказав захеканий Опанасик, — ми готуємо трактор, а ви чавите Замуляку. Тільки швидше, я вас прошу. Тритончика дуже шкода, чує моє серце, ось-ось Щука-Злюка прорве його заслін, а там і нам буде непереливки.
— Та що ж робити з цією калошею? — розпачливо нявкнув Васька, вдивляючись в те, що друзі називали трактором.
— Плавунець-Хитрунець, швиденько ставай і пильнуй Злюку, — тим часом командував Опанасик. Жук махнув лапкою і нашорошив свої антени.
— Вовтузяко, покажи клас! Розжени шмарклі Замуляки, — звернувся до черепахи Опанасик. Та у відповідь посміхнулась (від посмішки на її зміїному обличчі у Васьки хвіст умить розпушився) і з розгону вліпилася у бік «калоші»-трактора.
Друзі одразу зрозуміли, чому її називають вовтузякою, Вона справді вовтузилась на тракторі і таким чином очищала його, здіймаючи мул на всі боки. За кілька хвилин друзі навіть помітили, що колись трактор був червоного кольору. Правда, все навкруги тепер було заляпано грязюкою.
— Добре, що ми в «Пройдисвіті», — муркнув Васька, — інакше довелося б до лисого стригтись, аби мулу позбавитись.
— Чимдуж, тепер твоя робота, — гукнув Карасик-Опанасик, випльовуючи мул з рота. Сам він був повністю чорний, лише очі блищали та плавники залишились світлими.
— Ти карасів-негрів бачив? — поцікавився Васька у Боби.
— Ти краще дивись, що Чимдуж робить, — гавкнув у відповідь Боба.
Вуж-Чимдуж заліз у невелику шпарину в кабіні трактора і хвостом намагався відкрити дверцята. При цьому він згортався у вузлики, вісімки, квадрати, страшенно роздувався (Васька аж очі прикрив із переляку), але ручка дверей і не думала піддаватись.
— Що робити, — розпачливо крикнув Карасик-Опанасик, — зараз нас щуки зжеруть!
— Попроси, щоб він прив’язався до ручки дверей, — рішуче промовив Сашко, — а потім ми його потягнемо.
— Ти хотів сказати, розірвемо, — мугикнув Боба.
— А що, є якісь інші пропозиції? — звернувся до присутніх Сашко.
Опанасик почав щось обережно говорити вужу, той енергійно захитав головою і заметляв хвостом зробив вузлик на ручці дверей. Потім він знову через шпарину виповз назовні і кинувся до «Пройдисвіта». Сашко скерував всюдихід на нього. Вуж обмотався навколо всюдихода, його голова опинилася біля Васьки і підморгнула оком. Васька від такого вияву дружби перебіг в інший бік всюдихода.
— Ну, тримайся, друже-вуже, — прошепотів Сашко і обережно почав рухати всюдихід.
Тіло Чимдужа натягнулося струною. «Пройдисвіт» зупинився і силувався рушити далі. Почувся хрускіт, і всіх охопив жах, коли зрозуміли, що це хрускотять кістки Чимдужа. По склу всюдихода скотилася сльоза, яку вуж не зміг стримати. Васька заплющив очі, Сашко, здається, закам’янів від напруги. І тут тріснуло! «Пройдисвіт» різко рвонув уперед, Васька з Бобою влипли в задню стінку всюдихода. Сашко лише кінчиками пальців зумів зачепитися за кермо. Підтягнувшись, він різко натис на гальма. Тепер Васька з Бобою влипли в переднє скло і мовчки сповзали на підлогу. Запала тиша.
— Ну, хто дивитиметься назад? — похмуро запитав Сашко.
— Не я, — озвався Васька. — Я і звичайних вужів боюся, не те що пошматованих на ганчір’я.
— Я також боюсь, — буркнув Боба.
Тут пролунав стукіт в обшивку «Пройдисвіта». Троє друзів здригнулися і повільно, з острахом повернулись на гуркіт. Через скло їм посміхався Вуж-Чимдуж.
— Ура! — закричали друзі і кинулися до нього, забувши, що їх відділяє скло.
Поряд з Чимдужем посміхався Карасик-Опанасик.
— Скло поб’єте, рятувальнички, — лукаво сказав карасик, — краще лізьте в кабіну.