— Почекай-но, — схопився Васька, — ти хочеш сказати, що дорога в Карасію тепер переповнена щучими військами?
— Саме так і є, — кивнула Жабенція. — Тому Тритон-Батон пропонує нам повертатись і сподіватись на диво.
— А він куди збирається? — запитав Сашко, помітивши, що тритони вишикувались один за одним.
— Він зараз пливе до палацу Тритона-Хитрона. Там збирається військо тритонів, і, мабуть, буде остання для тритонів битва зі щуками та їхніми поплічниками.
— Чому остання? — здивувався Боба.
— Вони не вірять, що можна перемогти Щуку-Злюку, але й здаватись не хочуть, — сумно відповіла Жабенція.
— Я також щось сумніваюсь, — одказав Васька. — Давай, Сашку, попливли назад, а там щось придумаємо.
— Передай Тритону-Батону, — рішуче заявив Сашко, — що ми пливемо разом із ними.
У Жабенції від цих слів кумедно відвисла щелепа. Натомість у Васьки шерсть стала дибки, він відкрив рота для відчайдушного крику — і негайно отримав добрячого стусана від Боби, який страшенною гримасою наказав йому мовчати.
— Передавай, передавай, — підтвердив Сашко і озирнувся на своїх товаришів. Васька радісно шкірив зуби, скоса зиркаючи на Бобу.
Жабенція швидко заговорила по-тритонськи. Батон та його супутники спочатку також здивувалися, але потім знизали плечима і щось відповіли їй. Жабенція підпливла до «Пройдисвіта» і сказала:
— Вони дякують за таке рішення і не заперечують, щоб ви пливли з ними. Тільки запитують, чи ви розумієте, що можете там загинути? — Жабенція промовчала і тоді, гірко зітхнувши, додала: — Точніше, точно загинете.
Васька стрепенувся і знову хотів щось неправильне сказати, проте лише зашипів від болю. То Боба, безхмарно посміхаючись, танцював на його хвості.
— Ну, то ми ще побачимо, як воно вийде, — відповів Сашко. — Жабенція, а ти як?
Жабенція озирнулась довкола, важко зітхнула і промовила:
— Добратись додому живою в мене шансів майже немає. Вижити усім нам також буде важко. Але гуртом якось і помирати веселіше. Попливу з вами. Що мені, нещасній жабці, робити? Та й Васька мені подобається, він такий… такий… такий пухнастенький…
Васька від цих слів ледь втримався на лапах, шерсть знову стала дибки, затріщала й засяяла електричним сяйвом. Сашка з Бобою добряче трусонуло струмом, але вони радісно засміялись.
Тритони рушили вперед, за ними — Жабенція, «Пройдисвіт» з нашими мандрівниками прилаштувався у хвості цього невеличкого загону.
— Васька, дивись, щоб ззаду нас ніхто не захопив зненацька, — скомандував Сашко.
Васька був дуже радий цій команді, бо не хотів, аби друзі бачили, як він ніяковіє від слів Жабенції. Одійшовши в задню частину всюдиходу, він нарешті зміг сказати все, що думає про їхнє рішення їхати на битву зі Щукою-Злюкою. Щоправда, говорив він це тихенько і єдине, що долетіло до друзів, було трагічне запитання: «Яких котів більше люблять щуки — в сметані чи під соусом?».
6. У палаці Тритона-Хитрона
Через деякий час почали з’являтися інші загони тритонів, і незабаром мандрівники рухались у цілій колоні воїнів. Дуже багато тритонів були поранені, але вони вперто пливли на захист своєї столиці. Дехто насторожено поглядав на «Пройдисвіта», через що Тритону-Батону доводилось особливо допитливих і агресивних відганяти різкими командами.
Для Васьки вже не було потреби спостерігати, що робиться позаду. Всюди були тритони, і від їхніх червоних очиць котові робилось недобре. Він усівся поруч з Бобою і крадькома поглядав на зелену спину Жабенції. Всі напружено мовчали.
І ось нарешті перед ними з’явився вхід до палацу Тритона-Хитрона. Це був досить вузький канал, по обидва боки якого височіли величезні старі пеньки, що колись упали в озеро. Більшість тритонів розташовувались у цьому каналі і лише дехто з них рухався вперед до палацу. «Пройдисвіт» також плив до царя.
Зненацька дорогу їм заступив загін приблизно з тридцяти великих тритонів. Начальник наказав Тритону-Батону зупинитись, і вони почали щось жваво обговорювати, раз у раз поглядаючи на «Пройдисвіта».
— Хто це такі? — запитав Сашко Жабенцію, яка притислася до всюдихода.
— Особиста охорона Тритона-Хитрона, — відповіла Жабенція. — Це найбільші тритони озера. Їхнє завдання — не допустити загибелі царя.
Тим часом переговори Тритона-Батона з охоронцями закінчились, і він наблизився до всюдихода. Жабенція взялася перекладати:
— Начальник особистої охорони царя здивований, що коти стали такими маленькими, але він дякує їм за бажання допомогти. Поки охоронці повідомлять Тритона-Хитрона, вам пропонують почекати його рішення тут.
Жабенція знову лукаво глянула на Ваську.
У того настовбурчилась шерсть, і він поспішив углиб «Пройдисвіта».
— Добре, зачекаємо, — погодився Сашко, — а заразом розпитай, що це за троси тримають пеньки навколо цієї долини.
Жабенція спитала про це Тритона-Батона. Той подивився вгору, посміхнувся і почав розповідь. Говорив він досить швидко, і Жабенція ледь встигала перекладати.
Колись давно на березі озера стояло дві старезні верби. Якось їх зламав буревій, і від них залишилось два величезні пеньки. Згодом вода розмила берег, і вони загрожували впасти на дно озера — саме там, де був вхід до палацу Тритона-Хитрона. Аби запобігти цьому, тритони домовилися із бобрами, що ті закріплять пеньки величезними тросами. Зараз увесь загін тритонів щоденно пильнує за тим, щоб ніхто не торкався тих тросів, бо тоді пеньки впадуть і закриють всю долину.
— Цікаво, — замислено сказав Сашко.
— Страшно, — підтвердив Васька, — а раптом вони впадуть саме зараз, і на мою гарненьку спинку…
— Не впадуть, — запевнила його Жабенція, — троси витримували навіть найнесамовитіші шторми.
Тим часом з’явився начальник охорони і грізно покликав до себе Тритона-Батона. За кілька секунд Тритон-Батон знову підплив до мандрівників.
— Тритон-Хитрон чекає на вас, — переклала Жабенція. — Ви йдіть, — додала вона від себе, — а я тут почекаю, бо вже колись бачила Хитрона. Досі погано сплю. Крім того, за переказами, він чудово розмовляє людською мовою.
Від цих слів у наших мандрівників похололо всередині, але робити було нічого, і вони направились за охоронцями.
Тритон-Батон також залишився разом із Жабенцією. Видно було, що він зовсім не горить бажанням бачити свого володаря.
Всюдихід мандрівників плив за охоронцями і швидко потрапив на велику галявину, яку зусібіч охороняли озброєні тритони. З протилежного боку галявини, в крутому березі, виднівся вхід до палацу, про що свідчила величезна блискуча корона над входом.
— Невже вона із золота? — прошепотів Васька. — От би мені таку на горище, — він штовхнув Бобу в бік, — уявляєш? Цар котів — Василь Перший.
— Швидше цар телепнів, — зашипів Боба, який від поштовху Васьки вдарився зубами об стінку всюдихода.
— Та ти ще будеш у мене на прийом проситися, — настовбурчився Васька, який уже уявив себе королем.
— Ану, тихо, — засичав на них Сашко, — дивіться, щоб нас зараз справжній король не загриз.
Брама до палацу розчинилась, і всюдихід ледь втиснувся у вузький прохід. Охоронці Тритона-Хитрона залишились позаду, але в них не було ніякої потреби, адже мало в кого стало б сміливості самому напасти на царя тритонів у його лігвищі. Наші мандрівники поглянули на нього, і все зрозуміли.
На величезному троні з блискучого каміння сидів справжнісінький дракон із червоними очищами. Від його погляду Сашко інстинктивно натиснув на гальма. На Ваську взагалі було жаль дивитися — він просто закляк від переляку.