Мені не подобалося сидіти там самій, я могла б вигадати безліч інших ігор, грати в які було б значно веселіше.
Коли довелося просидіти там цілу ніч, я була цілком упевнена, що це помилка, особливо коли почула, як Клеріті підіймається нагору. Однак щоразу, як я гавкала, Клеріті спускалася й казала: «Ні!» А коли я нарешті здалася й лягла, вона розбудила мене й дала закуску. Я не розуміла цього всього до пуття.
Потім одного дня Клеріті сказала:
– Гаразд, вона їде. Зробімо це, Моллі.
Вона відвела мене вниз і посадила під сходи. Я сиділа тихо. Потім почула голоси та кроки й зрозуміла, що Ґлорія повернулася додому.
Я сиділа тихо.
Клеріті щедро пригостила мене й вивела на довгу прогулянку. Я відчувала запах кролика! Коли настала темрява, вона відвела мене до закутка, і я з важким зітханням уляглася. Однак поводилася тихо й рано-вранці отримала щедру закуску та прогулянку.
– Будь хорошою. Сиди тихо. Я люблю тебе, Моллі. Я люблю тебе, – казала Клеріті.
Потім вона пішла. Я трохи подрімала, а тоді почула, як нагорі ходить Ґлорія. Чи знає вона, що мене треба годувати смачненьким, щоб я сиділа тихо?
Клеріті нещільно заставила вихід коробками, і, тицьнувшись туди носом, я виявила, що можу відтіснити коробку настільки, щоб просунути голову в отвір. Я звивалася, штовхала й напружувалася – і опинилася на волі!
Хоч я стала достатньо великою, щоб піднятися сходами, видертися нагору виявилося нелегко. Двері були відчинені, і тієї ж миті, як я досягла найвищої сходинки, продзвонив дзвінок. Я чула, як Ґлорія йде по підлозі, щоб відчинити парадні двері.
Я покрокувала до вітальні, зупинившись обнюхати валізу, якої раніше там не було.
– Так? – промовила Ґлорія, стоячи у дверях.
Повітря, що віяло з вулиці, принесло звук дивовижних трав і дерев, а разом із ним – сильний квітковий запах від Ґлорії, такий міцний, що загрожував придушити все інше.
– Міс Магоні? Я офіцер Луеллін, шкільний контролер, який займається випадком Сі Джей. Вона віддала вам оповістку?
Я підступила ближче, щоб привітатися з Ґлорією. Офіцер на порозі глянула на мене.
– Оповістку. Клеріті? Про що йдеться?
– Перепрошую. Мені треба з вами поговорити. Ваша донька була відсутня в школі забагато днів за семестр.
Ґлорія просто стояла на місці, хоч я була зовсім поруч. Я поставила лапу на її ногу.
Вона глянула вниз на мене й заверещала.
Розділ 8
Ґлорія зістрибнула з ґанку, і я побігла за нею, махаючи хвостом обом жінкам.
– Це не лисиця! – заверещала Ґлорія.
Інша жінка присіла й погладила мене. У неї були теплі ніжні руки, від яких пахло милом і якимись горішками.
– Лисиця? Звісно, ні, це ж цуценя.
– Що воно робить у моєму будинку?
Жінка встала.
– Не можу відповісти вам, мем, це ж ваш будинок. Собака була тут, коли я бачилася з вашою донькою минулого тижня.
– Це неможливо!
– Що ж… подивіться, – сказала жінка, – ось іще одна копія оповістки разом із викликом до суду. – Вона передала Ґлорії якісь папери. – Вам треба буде прийти до суду з вашою донькою. Зрозуміло? Оскільки вона неповнолітня, ви за законом зобов’язані супроводжувати її.
– А що із собакою?
– Перепрошую?
При слові «собака» я сіла. Ґлорія здавалася чимось засмученою, а ось мила леді, гадала я, цілком могла б пригостити мене. Я полюбляла будь-які горішки, навіть солоні, що обпікали язика.
– Заберіть із собою собаку, – сказала Ґлорія.
– Я не можу зробити цього, мем.
– Хочете сказати, вас більше хвилює школярка, що прогуляла кілька уроків, ніж жінка в собачому полоні?
– Власне… так, саме так.
– Та це найтупіше з усього, що я чула. Що ви за офіцер поліції?
– Я шкільний контролер, міс Магоні.
– Я подам офіційну скаргу комісарові поліції.
– Ваше право. А наразі побачимося в суді.
Жінка розвернулася й пішла. Отже, ніяких пригощань.
– Ну, то що мені робити із собакою?! – крикнула їй Ґлорія.
– Викличте контроль за тваринами, мем, вони цим займаються.