Штраф 3 рубля.
Я під’їздив до станції «Прохладная». Інакша станція — інакші закони. Прохладний Лікург вигадав інший закон:
Плевать на пероні воспрещается.
Штраф 3 рубля.
Отже в донбасівській станції не можна гуляти, а в докавказькій станції не можна плювати. Навпаки, в донбасівській станції — логічно, очевидно, можна плювати, а в докавказькій станції можна цілком безпечно гуляти. Я тільки-но замислився про те, що розуміння культурности в докавказького станційного зевса, очевидно, було вище від такого ж розуміння в донбасівського станційного зевса, але глянув у вікно і в душу мою проник сумнів.
Коло таблиці з законом стояла конічна плювачка у метр увишки, з тієї баскої, невгамовної породи, яку в нас приковують до стовпів ланцюгами, щоб не втекла. Коло плювачки перебувала свіжа купа того, про віщо перо моє ніколи, повік не насміє нічого написати. Перед усім цим ляндшафтом стояв громадянин із непляцкартного вагона і, указуючи пальцем на ввесь комбінат, чітке промовив:
— Плювать ніззя, а... можна!
X
Невже ви цього не розумієте? Це значить: «Не можна плювати. Штраф 3 карбованці». Тепер це на кожній станції. Обрії зникли — праворуч затулило їх передгір’я, укрите снігом і рідким лісом. Ліворуч — зимовий степ — снігу нема — прив’яла жовта трава, тепло, як у нас ранньої осени. Це перегін Терек — Гудермес. На станціях продають хліб — довгі сусульки — пів метра вдовжки. Це чурек. Люди, не зважаючи і на те, що чимдалі стає все тепліше, носять чимраз вищі й волохатіші шапки. З подзьобаних підборідь рідкі, як ліс, на покопирсанім підгір’ї, ростуть чорні й руді бороди. Сухі талії підперезані башликами. На ногах кавказькі мокасини. Народ цей балакає більше між собою і язиком неіндоевропейським — це тюрки: ногайці, тюркмени й татари.
Починаються ті місця, що їх індустріялізація переводитиме одразу на три щаблі вище — місця мулл, калиму, натурального господарства й інших доісторичних категорій.
Це не значить, що ці народи некультурні. В них є своя старовинна складна культура. Пролетаризуючись, скажемо, бакинські татари одразу стають прекрасними робітниками, це звичні до тонкої, складної роботи люди. Та все ж таки це інший світ і інакша культура. Наближається Даґестан. Десь між нами і цією старовинною культурою прикра проходить грань. Ще довго треба боротися за те, щоб грань ту спиляти рашпілем.
Близько Махач-Кала. Зовсім стає тепло. На калюжах зелена жива ткань — це третього лютого, коли в Харкові «хрещенські» морози. Контури гір стають гостріші. Потяг теплу здіймає куряву.
Зима, що схожа на пізню осінь, коли пожовкли очерета й опало листя з дубів. Горби ліворуч стали вже гори — це Даґестанське передгір’я.
Праворуч появляється Каспій. Серце б’ється, побачивши його, так само, як близько кожного моря, не зважаючи, серце, на те, що з Каспія немає виходу в океан. Людський організм, хоч би і вивчений географії в гімназії, не цікавиться виходом в океан. Серце б’ється, коли очі бачать бирюзову, вузьку смугу в вечірньому вікні вагона. О, колосальна калюжо! О, гігантська, солона ванно! О, зелений акваріюме з десятипудовими рибками! О, просторе плянктонів, неконів і бентосів! О, безмежне мокре місце! О, море!
Є інші на світі — сірі — моря: холодна Балтика, що викинула на береги пісок, на якому дід мій садовив картоплю і сіяв овес, свинцювате Нордзее, замерзлі зимою Зунд, Катеґат і Скаґеррак[30]. Є інші міста коло тих морів, буржуазні статечні емпорії[31], самовпевнені й ситі, що крізь дощовий сон почувають, як ворушиться море коло добрих дамб, підточуючи їх, як двигтить пролетаріят, готуючи гибель емпоріям.
То город-дощ холодний і зелений
Над морем, що під парусом туману
Щодня лаштується його покинути навіки,
Прощає й робить гістеричні сцени:
Мов Емі Робсарт сквайру Тресильяну,[32]
Б’ючись об приступці ґранітного фонтану,
Солону слину ллє на вогкі черевики.
По вінця повний кави і какао,
Мов пароплав батавський, дихає й парує,[33]
Що на Руан записаний у книги,
Дощами змитий ясно і яскраво.
То город-дощ бульвари пришвартує,
Коло церков і ратуш. Рукосуї
Заметушаться, вигружаючи релігії.
30
Нордзее — Північне море. Зунд (Орезунд, Ересуни) — протока, яка відділяє Данію від півдня Швеції. Каттегат — акваторія між Данією, Німеччиною і Швецією. Скаггерак — протока між континентальною Данією і Скандинавським півостровом. Через ці три протока Північне море сполучається з Балтійським.
31
Емпорій (лат. emporium) — загальна назва для торгових поселень, які існували в північно-західній Європі у VI-IX століттях.
32
Емі Робсарт, Едмунд Тресілян — персонажі історичного роману Вальтера Скотта «Кенілворт» (1821).