До остовпілого пасажира підходить вигладжений і вичищений старий і прекрасним голосом питається:
«Што позволітє мссударь?»
Рай!
Рай розтратника, рай широкої натури з вузьким лобом, рай кумів і кум, райний уламок минулого.
Той, хто живе на вулиці Свердлова[9], щоночі може спостерігати, як раює розтратник. Він не купує мотоцикла, рушницю і фотографічний апарат, він не їде подорожувати в далекі краї, він навіть не наймає автомобіля. Він просто їде у рай — ресторан. Він наймає для себе і для своїх благородних друзів десяток «лихачів» на дутих резинах. Щасливі й п’яні, вони «катаються» взад і вперед по вулиці Свердлова, п’ють в однім, п’ють в другім, п’ють у третім місці. Вони вишукують старих, царського часу, офіціянтів і почувають себе на горах блаженства. І вночі вони йдуть до гурій десь у вокзальному районі. Вони це роблять, а ще сотні широких натур з вузькими лобами заздрять їм з усією силою своїх благородних душ. Це називається в них «пажіть красіво». В цьому їх підтримують ще наші оперетки і досі повні графів, гусарів, циганок і всякої іншої «красівої жізні».
Я спинився в дверях ресторану. Одразу всі витерті місця на моїм піджакові зазяяли, як рани, кожна пролисина на черевиках збільшилася вдесятеро, з одежі позвисали якісь нитки, що я їх раніше не бачив. Але уже до мене підлетів, як на резинах, офіціянт.
«Прашу сєсть мссударь».
Я розумію, що й сам вагон, і написи французькою мовою, і старий офіціянт, і бронзові ґудзики — це утиль старих часів і як-небудь ще згодяться в діло. Комісійні магазини з многомаїтими лаптями з графського плеча нехай збирали данину з непача[10], продаючи йому трухлявину з дворянським ароматом. Але тепер уже час. Форми й лінії нового життя повинні одягати новий його зміст. За вікном, за орними полями виростали димарі Донбасу.
IV
У вагонний присмерк увіходить книгоноша. Кіш повний романічного життя по карбованцю, по півтора і по два карбованці за життя. У мене є в мішку еспанська книга, про яку буде далі, отже я просто для капости запитую, чи є українські книжки.
— Є, — несподівано відповідає бібліофорна дівчина. Спідсподу коша вона видобуває Остапа Вишню і ще щось. Тільки і Остап Вишня і ще щось, виявляється, переложені руською мовою. Двоє дядь купують роман-газету. Ясно-блакитна тітка купує «Тихий Дон» —Шолохова. Я дістаю свою еспанську книгу і силкуюсь розібратися в тому, що там написано.
Ця еспанська книга уже зробила таку подорож, що оце, що вона їде зараз у Даґестан, їй здається малесенькою прогулянкою. Від Харкова до Дербенту тисяча шістсот з гаком кілометрів. А еспанська книга ще пам’ятає, як вона їхала з Буенос-Айресу в Харків. З Буенос-Айресу до Ріо-де-Жанейро тисяча сто тридцять п’ять морських миль — переложивши це на метричні міри, книга дізналася, що це є дві тисячі сімдесят дев’ять кілометрів. Від Ріо-де-Жанейро до Созгемптону в Англії п’ять тисяч тридцять чотири морських миль — проклинаючи остатніми словами морські милі й інші допотопні міри довжини, книга знайшла, що вона пропливла дев’ять тисяч двісті двадцять дев’ять кілометрів, а всього від Буенос-Айресу до Созгемптону одинадцять тисяч триста вісім кілометрів.
У Созгемптоні почалися для книги нові математичні труднощі. Справа в тому, що відстань від Лондону до Берліну англійці вже ніяким робом не хочуть обчисляти в морських милях, а обчисляють у милях статутних. Від Лондону до Берліну еспанська книга мандрувала шістсот шістнадцять статутних миль і, утопившись у математику, вона вирахувала, що це буде дев’ятсот вісімдесят п’ять кілометрів. Далі від Берліну до Ленінграду вона проїхала — проклятий збіг! — дев’ятсот вісімдесят три статутні милі, а на людську міру тисячу п’ятсот сімдесят три кілометри. Тільки в Ленінграді еспанська книга зідхнула вільно і повно і, остаточно перейшовши на метричні міри, проїхала потягом до Харкова тисячу триста вісімдесят один кілометр, ні разу не зморгнувши оком. Всього ж на кілометри зробила книга від вулиці Рівас у Буенос-Айресі до будинку «Слово» в Харкові пустякову подорож у п’ятнадцять тисяч двісті сорок сім кілометрів, після чого проїхатися в Дербент більше скидалося на ранішню прогулянку, ніж на серйозну екскурсію.
V
Коли читач таким способом сповнився поваги до далекомандрівної книги і до її землемірних та моремірних вправ, я можу відрекомендувати її читачеві. Зветься вона «Ля Кампанья дель Хенераль Булеле», і написав її невідомий ні вам, ні мені Люїс Рейзіг в Арґентіні[11].
11
«Похід генерала Булеле» (La campaña del general Bulele, 1928) — сатиричний роман аргентинського письменника і педагога Луїса Рейсіґа (ісп. Luis Reissig, 1897-1972).