- Як тепло, - радiла лялька, не кутаючись у свою порвану сорочку.
Вiд теплого повiтря став розмерзатися лiд на зайчику. Кругом його льодком покритої спини почала розливатися калюжка. Китичка не вiдходив вiд свого друга нi на крок. Нарештi зайчик поворушив вухом i промимрив:
- Оце... тобi...
- Так... - прийшов йому на допомогу Китичка.
- Де... я?.. - повiв очима Кадриль.
- На пелюстцi квiтки, - пояснив Китичка. - Ти хочеш пiдвестися? Може, тебе пiдтримати?
- Я сам, - промимрив одновухий, з горем пополам стаючи на ноги i вiдступаючи на кiлька крокiв вiд калюжки.
- Швиденько ти отямився, - похвалив його друг. - Швидше за справжнього зайця.
- Ну бач, - причалапав до нього Твiнас. - Тепер побий лапкою об лапку, поваляйся i знову станеш таким дужим, як i ранiше.
Коли вiдступив Твiнас, Ейнора не витримала: розплющила й одразу заплющила свої карi очi. Та одного того погляду було досить, щоб побачити море пелюсток, квiтiв, i вiд тiєї краси їй аж дух перехопило. I тут її взяла на себе злiсть, що вона й надалi мусить терпiти важку долю слiпої, потопати в суцiльнiй темрявi. Якби з надмiрної гордостi вона була не ляпнула про блакитнi, як незабудки, очi, то вiдтодi, як ударив метеорит, вона була б уже зрячою... Ейнора стягла з руки рукавичку i почала її нервово м'яти. Так... збрешеш один раз, то й надалi - хочеш не хочеш борсатимешся в павутиннi брехнi, сам не розумiючи, хто ти - пiдступний павук чи муха в неволi.
- Чого жмакаєш рукавичку?! - перервав її сумнi думки голос Легарiї.
У Ейнори геть зiпсувався настрiй.
- Я хочу назад у корабель, - промимрила лялька. - Менi тут нiчого робити. Де, - простягла вона руки вперед, - де схiдцi?
- Дозвольте вас одвести, - почула вона поряд голос пiлота, i його мiцна в рукавицi рука взяла її ручку. - Я саме збираюся повертатися в корабель латати дiрку.
- Може, - запропонував Китичка, дивлячись на порожнiй рукав пiлота, може, вам потримати iнструменти?
- Дякую, я звик управлятися однiєю рукою.
Лялька пiдсмикнула сорочку i, тримаючись за пiлота, пiднялася назад у салон, сiла в крiсло i вдала, що спить. Як по правдi, то спати їй зовсiм не хотiлося, бо в голову лiзли настирливi думки про скрутне становище, в якому вона опинилася. Що робити далi з тими неблакитними очима? Чекати на лiкарню на Тандадрицi? О, коли б там можна було помiняти i колiр очей!.. Хоча... хто знає?.. А що робити з другою таємницею? Невже через неї доведеться щоразу догоджати Легарiї i принижуватись перед нею?..
Iз роздумiв її вивiв гул свердла. Ейнора повернула в той бiк голову i ледь-ледь розплющила повiки очей. Салон був освiтлений неоновим свiтлом, дверi щiльно зачиненi, а бiля дiрки вовтузився пiлот.
- Ой! - вирвалось у Ейнори. Вона миттю затулила долонею рота, щоб затамувати несподiваний вигук, але було вже пiзно. Менес швидко повернувся i втупив у неї величезнi дзеркальнi окуляри.
- Що таке? - запитав вiн. - Що трапилося? - повторив, пiдходячи до крiсла, в якому сидiла Ейнора.
Ейнора вп'ялася руками в бильця, щоб не схопитися i не кинутися до дверей.
- Чого ви закричали? - суворо запитав пiлот, нагинаючись до неї так близько, що шоломом зачепився за спинку крiсла.
Горда лялька зiщулилась, неначе курочка, на яку напав яструб.
- Я... менi... - залепетала, - менi... приснилося.
- Що вам приснилося? - Ще ближче й грiзнiше наблизилися до неї шолом та окуляри.
- Менi... приснилося, що на корабель напали розбiйники... ой!
Вона почула, як пiлот полегшено зiтхнув.
- Пiсля того нападу в лiсi, - спокiйно погодився вiн з лялькою, - вам ще довго будуть снитися розбiйники. Нiчого дивного.
- Я... менi... все одно страшно, - щиро призналася Ейнора.
- Не бiйтеся, - заспокоїв пiлот. - Хоч у мене й одна рука, але я зумiю вас оборонити.
- Дякую, - примусила себе сказати Ейнора.
Пiлот повернувся до роботи, знову загуло свердло, застукав молоток. Ейнора бiльше не наважувалась розплющувати очi, одначе ясно уявляла собi, як пiлот працює обома руками - так, так, обома здоровiсiнькими руками! Ось чому вiн вiдмовився вiд допомоги Китички i замкнув дверi зсередини. Його порожнiй рукав телiпається, щоб замилити очi, а рука спокiйнiсiнько притиснута до боку чи до грудей. I якщо вiн прикидається такою само калiкою, як iншi iграшки, то у нього якiсь пiдступнi намiри. Це ще питання, чи вiн летiтиме на Тандадрику, чи доставить їх в якесь розбiйницьке кубло. А може... вiн сам розбiйник або повiтряний пiрат?.. Ейнору знову почало трясти. I ще одна невесела думка зринула: тепер їй нiяк не можна зiзнатися, що вона бачить - пiлот вiдразу зрозумiв би, чому вона ойкнула, коли вiн латав дiрку, i що вона знає його таємницю.
Несподiваний новий клопiт так приголомшив Ейнору, що прикрощi iз-за кольору очей здавалися тепер нiкчемними i смiшними. Тодi ще одна думка збентежила її голомозу голову: що подумав би пiлот Менес, коли б вiн довiдався про її власну таємницю, яку знає лише начальниця Легарiя?
"Ну й що кому до цього! - гордо виструнчилась лялька, вiдганяючи лихi здогади. - Ось що я зроблю, - подумки сказала собi, - розповiм сищиковi Твiнасу про руку пiлота. Хай спробує розгадати цю головоломку зi своєю тямовитою люлькою!
Придумавши такий вдалий вихiд, Ейнора вiдчула, як їй наче камiнь з душi спав. Змучену ляльку почало хилити на сон, i, ще не заснувши, вона прив'язалася захисним поясом - на той випадок, якщо корабель вилетить, поки вона спатиме...
НА ПЕЛЮСТЦI КВIТКИ
Мандрiвники не могли натiшитися такою приємною передишкою пiсля стомлюючої подорожi i страшної катастрофи.
Влаштувавшись на пелюстцi, мов на м'якому килимi, вони знiчев'я роздивлялися навколо, п'янiючи вiд рiзноманiтних приємних запахiв.
- А що коли б спробувати перестрибнути на пелюстку iншої квiтки, запропонував Кадриль, зовсiм уже зiгрiвшись i оговтавшись; устигла висохнути i калюжка бiля нього.
- Нiяких стрибкiв на iншi пелюстки! - заборонила начальниця. - Пiлот ясно сказав: "Будьте готовi будь-якої митi повернутися на корабель!"
- Тодi, - не вгамовувався Кадриль, - я хоч одним оком униз погляну.
Вiн пострибав на край пелюстки, а Китичка поволi посунув слiдом за ним.
- Гляди не впади, - стурбовано попередив друга песик. - Дозволь, я тебе потримаю за ноги. - I вiн лiг на заднi зайчиковi ноги, а той спустив голову вниз.
- Щось зеленувате... може, рожеве... може, сiрувате... - уважно придивляючись, розповiдав Кадриль. - Немов iмла... немов сутiнки... i не зрозумiєш.
- I не треба, - вiдтяг його од краю песик. - Ще голова запаморочиться, гуркнеш - i поминай як звали.
- А може, там унизу дуже м'який мох, звiдки ти знаєш? - заперечував Кадриль.
- Ця зупинка менi подобається, - заявила Легарiя. - Тут створенi всi умови, щоб корабель м'яко сiв, а пасажири культурно вiдпочили.
- I годину чи двi подрiмали, - сонним голосом вiдiзвався товстун Твiнас, вигiдно розвалившись.
- Справжнi джентльмени не дрiмають, а... аааа! - Тут жаба так позiхнула, що її бородавка замалим вуха не зачепила.
А двоє непосид - Кадриль i Китичка - встигли перебiгти на iншу пелюстку тiєї самої квiтки i тут знайшли собi гру: вiд краю пелюстки наче з гори котилися до середини цвiту, де, немов частокiл, стирчали маточки цiлий гайок маточок. Друзi змагалися: хто першим докотиться до маточок. Вах! Пух! Стукалися один за одним об стебельця маточок, поки одне стебельце маточки не витримало удару, зiгнулося i переломилося навпiл.
- Корабель вiдремонтований, - пролунав голос пiлота Менеса. Вiн уже встиг спуститися вниз i вдихнути свiжого повiтря. Легенький вiтерець ледь-ледь метляв порожнiй рукав його комбiнезона. - Начальнице Легарiя, квапте всiх у путь.
- Наказую!.. - прокричала жаба.
Тiльки i встигла це вимовити.
ПАСТКА
Все ще сонний, пiнгвiн раптом упав на бiк i наче м'ячик покотився всередину цвiту. Перевернулась i Легарiя, та з останнiх сил вона чiплялася лапами за м'якоть пелюстки, щоб устигнути доповзти до "Срiбної шишки". Але "Срiбна шишка" уже хилилася вниз i, замалим не притиснувши пiлота, теж загримiла усередину чашолистка, наче перекинута дiжка. Китичка, схопившись за переламане стебельце переломленої маточки, дивився великими очима, як цвiт-велетень стулював пелюстки, обнiмаючи з усiх бокiв корабель i його пасажирiв; тiльки Кадриль залишився на другому кiнцi пелюстки, учепившись за її край, щоб не покотитися разом зi всiма вниз, в гущу маточок. Проте i йому необхiдно було негайно вирiшити, що робити далi: чи залишитися з усiма в наглухо стуленiй чашечцi квiтки, чи виборсуватися звiдси одному? "Я повинен визволитися, - вирiшив вiн, - може, тодi пощастить i iнших визволити?" Отож Кадриль ще мiцнiше тримався за край пелюстки, що весь час пiдiймалася, а коли всi пелюстки почали стулятися щiльнiше, вiн мерщiй перелiз на зовнiшню сторону, i тут цвiт в одну мить так зiмкнувся, що не лишилось анi шпаринки, щоб i шпильцi пролiзти.