- Жаба лякливка, - мимрив, - ля-ля-ля... ких-ких-ких...
- Розвiднику Китичко, - прорвався у "Шишечку" голос пiлота, зосередьтеся!
- Зо... зосередився! - сяк-так затаїв смiх Китичка.
- Тепер слухайте: у кабiнi кораблика є три кнопки: зелена, червона i жовта. Натиснете на жовту - кораблик летить. Натиснете на зелену - кораблик опускається вниз. Якщо два рази натиснути на зелену - пiдiймається вгору. Червону - зупиняється. Повторiть.
- Червона - зупиняється. Жовта - летить. Зелена - вниз, два рази вгору.
- Дуже добре, - похвалив пiлот.
- П'ятiрка, - уточнив Китичка i подумав: "Цiкаво, чи чув мiй друг? Чи звернула на це увагу Легарiя, та, яка сказала, що хай би... i золотом обсипали, вона зi мною у розвiдку не пiшла б... ля ляк... кхи-кхи...
- Яку кнопку натиснете першою? - запитав пiлот.
- Першою я натисну... зелену... пробачте, жовту! - поправив себе песик.
- Правильно. Ваше завдання як розвiдника вияснити, чи може "Срiбна шишка" безпечно спуститися крiзь пелену iмли. Зрозумiли? Є запитання?
- Зрозумiв i не... нема!
- Бажаю щасливої путi й успiшної розвiдки! - побажав пiлот.
Дверцята почали зачинятися.
- Китичко, тiльки не випади iз кораблика! - донiсся збентежений голос Кадриля.
- Оце тобi... - тiльки й сказав песик, не на жарт образившись: проводжають, неначе мале нерозумне дитя! Ну той Кадриль!.. А ще друг! Вiн напевно не почув, коли пiлот сказав "дуже добре".
Дверцята зачинилися. Китичка влаштувався в кораблику так зручно й затишно, нiби в справжнiй собачiй будцi. Перш нiж доторкнутися до кнопки, песик лизнув лапу, щоб була спритнiша, й потiм натиснув на жовту кнопку.
Загула, загуркотiла "Шишечка", вiддiлилася вiд "Срiбної шишки" - отак iз-пiд крила квочки випурхують курчатка i спiшать подивитися, що робиться на свiтi...
В цей час у пасажирському салонi стояла тиша i навiть якась гнiтюча. Кадриль дмухав на опухлу лапу й хвилювався за Китичку. Ейнора закiнчила шити спiдничку, обметала хустинку i, склавши свої тоненькi рученята, вiдпочивала, її високий лоб був похмурий вiд невеселих думок. Легарiя все ламала голову над питанням: хто сказав "жаба лякливка"? Хто? "Вона, лише вона! - вирiшила начальниця, дивлячись на спохмурнiле личко Ейнори. - Нiхто iнший, тiльки вона!" - остаточно вирiшила начальниця i заходилася порпатись у своїй сумцi, шукаючи дуже важливу рiч. Ось! Легко зiтхнула, знайшовши футляр для окулярiв, i поклала його зверху, щоб був у неї пiд лапою. "Я тобi покажу, принцеса на склянiй горi! Бiльше не будеш насмiхатися з мене та копилити носа, не будеш чванитися!" - зловтiшалася начальниця. I знову не помiтила, як уважно стежило за нею двоє маленьких, мов маковi зернятка, очиць... Адже великий сищик, як нiхто iнший в цей час. був найнещасливiший: пiсля жорстоких слiв Легарiї вiн i справдi попробував тверезо подивитися на себе i побачив, який вiн незграбний, i навiть подякував долi за те, що Ейнора не може розплющити очi.
СIРНИК
Крiзь прозорi, немов скло, стiни "Шишечки" Китичка мiг дивитися на всi чотири сторони, а також вниз i вгору. Пiд ним, притулившись одна до однiєї, залягали хмари. Найдивовижнiше, що вони були рiзних кольорiв, i коли дивитися здалека, то нагадували килим, зшитий iз рiзноманiтних клаптикiв, на такому килимку, прилiг був Гог, зробивши своє чорне дiло, тобто вiдiрвавши у Китички кiнчик носа. Ще раз пожалiв песик, що той лютий собацюра не бачить, як вiн пустився у велику космiчну розвiдку, хоч начальниця i сказала, що хай би її золотом обсипали, вона б з ним не пiшла... ля-ля-ля... кливка кхи-кхи... ах, правда, прозивати негарно.
Вiн натиснув на зелену кнопку, i кораблик почав спускатися вниз, ближче до хмар. Але що воно таке? Коли вiн зовсiм наблизився до них, виявилось, що це нiякi не хмари, а густо переплетенi нитi. "Ось тобi маєш!" - вiд несподiванки розвiдник аж рота роззявив. Побачивши, що на гачку висить бiнокль, здiйняв його, приставив до очей i почав дослiджувати тi плетiння... "Нi на якiй картинцi я такого не бачив", - заклопотано покрутив вiн своїм носиком-квасолинкою. Натиснув на жовту кнопку - i кораблик полетiв горизонтально, немов планер, вiд однiєї так званої несправжньої хмари до другої. Потiм натиснув на червону - кораблик зупинився немов укопаний, аж. загойдався бiнокль, що його песик повiсив собi на шию. Натиснув на жовту - знову полетiв; зелену - вгору, два рази зелену - вниз, вниз, вниз... "От, - прийшло Китичцi в голову, - коли б тут поряд був мiй друг! Я тiльки кнопки натискував би, а вiн робив би розвiдку, або нi: вiн натискував би, а я розвiдував би, адже на те я i розвiдник". Китичка натискував i натискував кнопки, пiдiймався, опускався, зупиняв, кораблик планерував горизонтально, вниз, угору - нi, цiкавiшої забави вiн ще нiколи не мав, i знову його взяв жаль, що цього не бачить той лютий Гог. Нарештi песик стiльки понатискував, що почала жовтiти лапа, i вiн опустив "Шишечку" зовсiм низько, до самого фiолетового сплетiння. Китичка вiдчинив вiконце, i всередину дмухнуло прохолодне, з якимсь дивним запахом повiтря сказав би, нiби в якомусь заводському цеху. Розвiдник висунувся у вiконце i без бiнокля власними очима почав придивлятися до тих нитей. Нiчого не зрозумiти. Та що ж робити? Адже "Срiбнiй шишцi" необхiдно поповнити запас повiтря! А якщо розiрвати те павутиння i спуститися пiд нього?
Китичка перехилився ще нижче i, ще бiльше вiдважившись, хватонув лапою одну нить: наче дрiт, наче гумова нитка...
Потiм вiн узяв бiнокль i подивився вгору: далеко виднiвся корабель, сяючи срiбними листами, якими вiн був оббитий. Який вiн великий здається, коли дивитися на нього у бiнокль! Песик повернув бiнокль i подивився з другого кiнця. Ой, який корабель малесенький, наче жолудь без шапочки, кхи, кхи, кхи... Китичка ще кiлька разiв подивився то з одного, то з другого кiнця бiнокля i щоразу весело кихкав. Усе-таки яка легка робота розвiдника, справжня розвага!.. Тут песик став серйознiшим: треба придумати щось таке, щоб його розвiдка принесла користь. Пiлот Менес ясно побажав йому: "Бажаю успiшної розвiдки!"
Китичка знову перехилився вниз за вiкно, схопив дротину i щосили потягнув її. Вона не розiрвалась. А може, її перерiзати ножиком? А чи краще перепалити сiрником? Випалити такий отвiр, щоб "Шишечка" змогла крiзь нього опуститися вниз?.. Розумна думка, варто її зрiвняти з люлькою Твiнаса!.. Китичка, не гаючи часу, витяг iз вуха коробочку з сiрниками, тернув сiрником i обережно, щоб той не погас, ткнув ним у дротину...
Що потiм сталося, песик пригадає пiзнiше, мов якийсь сон: неначе грiм загримiв, i наче блискавка блиснула, неначе вибухнув страшний вулкан... Китичка, перелякавшись, устиг, проте, натиснути на зелену кнопку, зачинити вiконце, i "Шишечка" кулею полетiла до "Срiбної шишки", немов курчатко, за яким женеться яструб...
А рiзноколiрного плетива довкола планети наче й не було...
НА СПАЛЕНIЙ ПЛАНЕТI
Сiдаючи на землю, "Срiбна шишка" стукнулася значно сильнiше, нiж на планетi квiтiв. Вiдчинилися дверцята, спустили схiдцi, i пасажири рушили надвiр. Останньою вийшла Ейнора: залишилася сама, бо хотiла надiти свої обнови. I коли вона показалася на схiдцях, Легарiя аж позеленiла вiд заздрощiв: довгенька з прорiзом на боцi спiдничка, на головi елегантно пов'язана хустинка - приємно дивитися. Ейнора спускалася вниз, тримаючись за крило Твiнаса, i товстун аж пихтiв вiд хвилювання. Внизу чекав на них Кадриль. Вiн перепочив i мав бадьорiший вигляд. А на Китичку жаль було дивитися: пiсля розвiдки його неначе хто прибив - хоча лише завдяки йому "Срiбна шишка" змогла сiсти.
Усi чекали, поки спуститься Менес, - вiн був, як завжди, стрункий, в темних окулярах, шоломi i рукавицi.
- Як почуваєте себе, розвiднику Китичко? - повернув вiн темнi окуляри до песика.
- Я... менi... так... нi, - пролепетав Китичка.