— Фе, зовсім не по-джентльменськи, — з відразою сказала жаба й поплигала до своєї сумки, сподіваючись, що хоч шарфика у неї не відберуть. Та зайчик, ні слова не мовлячи, відмотав більше як половину й укрив ляльку. Песик докинув у вогнище оберемок хмизу, і полум'я затріщало й вистрілило іскорками. Потім песик приволік до вогнища кілька товстих палиць, щоб було на чому сісти. Усі повмощувались, як кому зручніше. Останнім сів незнайомий і крізь непрозорі скельця окулярів загадково вдивлявся в палахкотливе вогнище. Щойно зараз усі помітили, що один рукав його комбінезона порожній, тільки-но незнайомий поворухнеться, як рукав так і метляється, наче маятник у зіпсованому годиннику.
— Цікаво, — занепокоїлась жаба, — чи ще багато сюди присуне з тієї купи?
— Більше нікого, — відповів пінгвін, посмоктуючи свою люлечку.
— Звідки ти знаєш? — не повірила йому жаба.
— Пілот, — тільки й вимовив пінгвін, вказуючи на незнайомого.
— Хто пілот? — не зрозуміла жаба.
— Пілот літака, як і капітан корабля, покидає місце аварії останнім, лише після того, коли всіх інших буде врятовано, — пояснив товстун.
— А звідки ви знаєте, що він пілот? — здивовано запитав песик.
— Шолом, — тільки і сказав пінгвін.
— І як це мені в голову не прийшло! — знову вдався в жаль песик.
Знайомство
Вже добрих півгодини сиділи іграшки навколо вогнища, встигли зігрітися, дехто навіть подрімав, а розмова якось не в'язалась, і тому зайчикові було ніяково — адже він господар вогнища!
— Оце тобі! — підскочив він, наче вжалений. — Мовчимо, ніби води в рота понабирали. Нас цілий гурт, ялинка прикрашена, вогнище он як гарно горить, хмизу хоч одбавляй, сірників, — він стукнув себе по грудях, — теж вистачить, то... то даваймо що-небудь придумаємо!
— Що тут при такій страшній ситуації і придумаєш, — відмахнулася жаба.
— А мені прийшло в голову, — сказав песик, — що нам треба познайомитися.
— Ну от! — знову підстрибнув зайчик. — Правда! Ми обов'язково повинні познайомитися. Хай кожен з нас візьме й розповість про себе.
— Але щоб було все по порядку, — обізвалася жаба. — Я в своєму житті проводила не одні збори і добре знаю, що все робиться за порядком денним.
— Який тобі порядок денний, коли зараз ніч! — здивувався песик.
— Хай буде порядок нічний, — посміхнувся зайчик.
— Кі-кі-кі... — засміявся песик.
— Фе, яка ти несерйозна фірма, — скоса глипнула на нього жаба. — Отож повторюю ще раз: розповідати треба по черзі, за годинниковою стрілкою. Почнемо з того, хто запропонував розповідати, від зайця.
— Від мене? — збентежився зайчик. — Оце тобі, від мене, ну якщо від мене, то від мене. Значить, я — Кадриль...
— Кі-кі-кі... — знову не втримався песик.
— Чого насміхаєшся? — спалахнув зайчик.
— Хіба ти не знаєш, що кадриль — це назва танцю? — запитала жаба. — Танцю, що хтозна-коли вийшов із моди.
— Ні... я не знав, — зізнався зайчик. — Мене не питали, коли вибирали мені ім'я. А тепер — маєш. Танець.
— Мені прийшло в голову, — підвівся песик, — якщо ім'я танець, то можна ім'я змінити. Хай буде Шейк, Рокенрол або ще який...
— Або Полька, — спробувала посміятись і жаба.
— А мені подобається і Кадриль, — образившись, заперечив зайчик. — Ще як були у мене обидва вуха, я чув, що старі речі знову входять у моду, то буде модне і моє ім'я... Тільки я хотів би хоч раз побачити, як ту кадриль танцюють. А я сам... сам жив у коробці-одиночці, один раз мене везли на триколісному велосипеді, двічі я катався на справжній каруселі, а раз навіть їхав на справжньому поїзді, і хтозна-скільки разів я ще їхав би, може, всю країну об'їхав би, якби не принесло в гості бульдога Гога...
— Буль... будь... бульдог Гог? — запнувся від хвилювання песик. — Що ти кажеш! Такий з тупуватим хвостом і ще тупішою мордою?
— Тупий він був з усіх боків, — підтвердив зайчик. — Притягся у гості і як схопить мене за вухо і ну волочити по кімнаті... ось відірвав вухо і вискуб вуса, тільки одного вуса я й спас...
— Зовсім не одного, а цілих півтора! — поправив песик.
— Та ще хутерце мені розірвав... ось! — Засмучений зайчик жалібно провів лапкою по лівій стороні грудей.
— Зате у нас є таємна ки... — замалим не проговорився знову песик, та так вчасно і міцно прикусив язика, що квасолинка аж хруснула, тобто не квасолинка, а ніздря. А щоб викрутитись, він голосно закікікав: — Кі... кі...
— Фе! — знову з відразою вигукнула жаба.
— Через того лютого бульдога я й попав у машину, а потім у купу, зітхнув зайчик.