— То ходімо так собі подивитися, — запропонувала Ейнора. — Тепер, коли я можу бачити, я дивилася б і дивилася б на що завгодно.
І вони удвох попростували до віддалених комірок. Китичка йшов і ні на що не звертав уваги, опустивши голову додолу, а Ейнорині очі, навпаки, бігали з однієї полиці на другу.
— Туфельки! — дивувалася вона. — Рукавички!.. Ніколи не повірила б, що можуть бути такі дивні рукавички!.. Глянь, Китичко, ось ці, з вирізом, видно, для того, щоб джентльмени цілували руку... Сорочечки!.. І яким тільки мереживом не обшиті!.. Китичко, адже нічого поганого не трапилося б, коли б я свою пошарпану сорочечку поміняла на нову?
— Обов'язково поміняй, — підтримав її песик.
— Я і для тебе що-небудь знайду, — пообіцяла йому Ейнора.
— Мені нічого не треба, — повторив песик, відійшовши вбік, щоб не заважати Ейнорі переодягатися і щоб вона сама ще видивилася щось підходяще. Проходячи повз відчинені дверцята, він побачив за ними полиці, на яких лежали самі ранці, і між ними навіть був один з червоним мухомором зверху. Та Китичка швиденько відвернув убік голову і не зупиняючись пройшов далі.
У мандрівників від маси речей, маленьких і великих, просто голови наморочились, рябіло в очах, плуталися ноги між безліччю полиць. Дивно і якось страшно було подумати, що можна брати що тільки хочеш, що тобі заманеться — і навіть без дякую!.. Тому залу не було кінця, проходи між комірками звивалися і розгалужувалися на всі боки, але не було небезпеки заблукати: скрізь висіли дороговкази, які позначали дорогу назад. І скрізь обабіч біліли дверцята з намальованим ключем чи ключиком і надписом, наприклад: "Усе лялькам", "Усе зайчикам" або "Усе для нареченої"... Мандрівники, не встоявши перед спокусою, відчиняли то одні, то другі дверцята і щоразу натрапляли на що-небудь потрібне. Ось Твінас знайшов ящичок з повною колекцією люльок, потім дуже зручний ціпок, щоб спиратись на нього, натрапив навіть на колекцію кубиків — на жаль, кубика з розгаданим срібним трикутником між ними не було. Несучи ящичок з люльками і спираючись на ціпок, він уже збирався повертатися назад, коли побачив дверцята, а на них надпис: "Усе для пінгвінів".
— Хай тобі сто лих! — розхвилювавшись, прогудів товстун і натиснув на ручку дверцят.
Його малесенькі очиці забігали по полицях — так багато тут було необхідних, говорячи словами Легарії, життєво необхідних штучок. Ось на одній полиці лежить ціла купа запасних ніг! Твінас несміливо пошукав там і знайшов таку, яка майже не відрізнялася від його здорової ноги; тремтячими від хвилювання крильцями стягнув танку, яка ледве трималась, і приставив нову ногу. Кляп! — міцно присосався її липкий кінець — і Твінас відчув, що він упевнено стоїть на двох міцних ногах!
— Жодних люльок! — залепетав товстун, сп'янівши від щастя і махаючи поношеною тапкою.
Він ще подививсь і знайшов жилетку: спереду білий пух, на спині темно-синя і вся блищить; коли він, сопучи, натяг на себе жилетку й застебнув її, відчув, як жилетка облягла його, немов гумова. Підійшовши до дзеркала, — між іншим, у кожній комірці висіло по дзеркалу, — Твінас побачив, що він став тоншим і наче підріс... Він ще подивився на всі боки і побачив маленький телевізор з ручкою, щоб можна було його носити, а ще надувне гумове крісло. Твінас, недовго думаючи, надув крісло, поставив перед телевізором і, зручно сівши, почав уважно дивитися жахливий детективний фільм... Здавалося, ніби йому нічого не бракує — ні вигод, ні щастя, та очиці у Твінаса були невеселі. А на найцікавішому місці фільму, коли сищика почали душити два злочинці, Твінас загудів баском:
— Та хай...
І задрімав, хоч жилетка йому добре тиснула... Отож, ясна річ, Твінас не чув, як по сусідству все перерив на полицях Кадриль. Він уже встиг облітати десятки комірок і знайти там дуже потрібні речі, не взяти які було б просто нерозумно! Ну як ти знехтуєш іще однією планшеткою з блискучими, неначе золотими, обшивками? А як ти не візьмеш уніформної шапки з перламутровим козирком, кокардою і помпоном із золотих ниток?! Його стара уніформна шапка — лише бліда тінь нової шапки!.. А ще унизаний монетами пояс із справжнім маузером? А чобітки з м'якими підошвами і кавалерійськими острогами? А чемоданчик "дипломат" — начальник без нього не начальник!.. Нарешті він, як і Твінас, натрапив на дверцята з написом: "Усе для зайців", а за дверцятами — полиці із запасними частинами. Кадриль приладив собі перед дзеркалом нове вухо, додав ще нові, найдовші, які пощастило знайти, вуса. Тільки притулив — і вони вмить приросли до щік, не нахвалишся! Потім Кадриль знайшов клей і заліпив таємну кишеньку — адже в піджаку-уніформі є справжні внутрішні кишеньки, а ця лише тебе компрометує, ось як!.. Було, було на що подивитись у дзеркалі, і коли дивився, то ще й наспівував: