Тим часом у надмор’ї справи покращали – хліба стало вдосталь, і редакторів брат у перших спромігся прислати йому бідон, узиваний по-приморському бальзанка, повний доброї олії. Не для того, щоб підготувати редактора рослинним жиром, а для того, щоб він міг, спродавши олію, купити собі квитка на поворот додому. Бальзанку ж наказано привезти назад.
Редактор отже олію спродав, прилучив до одержаної суми свої ощадження, але на квиток не вистачило.
Тож він зашив гроші в кашкета, прив’язав бальзанку на спину і пішов знову за шістсот верст додому, тільки тепер з порожньою бальзанкою за плечима.
Коли редактор знову взявся працювати в наймах у ріднім селі, він ще не вмів ні читати, ні писати. Зате він, правда, пройшов добрий курс політграмоти; робота в наймах і тисяча двісті верстов міркувань над соціяльними проблемами навік загартували в ньому клясову свідомість. Його отже прийнято до комсомольського осередку, і хороша дівчина, що керувала гуртком лікнепу, вивчила редактора читати і писати.
Тільки з того дня, як чорні закарлюки, мільйони мертвих мурашів заворушились, ожили і почали зафарблюватись тугою ненавистю і гарячою любов’ю, до того німі, стали кричати вголос, плакати і співати, починається діккензівська історія редактора, історія напівписьменного хлопця, що, працюючи вдень, читаючи вночі, боровшись і учившись, зробився секретарем районового партосередку, далі редактором газети і вже виховав кадри загартованих газетних робітників, пролетарських поетів і чуйних фейлетоністів. Бо перед тим днем, як він навчився читати, редактор пережив таку повість, яку ні один Діккенз не наважився б розповідати читачам, добре знаючи міру того, чому можуть повірити читачі діккензівських романів.
Редактор пішов у редакцію робити свою справу і справу пролетарського поета, якого він виділив для нас – показувати ловлю риби скипастями. Ми зійшли з скель міста на берег.
IV
Звичайно сам редактор щодня ходив на берег до рибалок перевіряти, як іде справа, підігнати, підбадьорити, дати в газеті гостру замітку, налагодити постачання, підтягти органи постачання, бо редактор увіходив у все і був скрізь.
Сьогодні ж ми йшли з його вивченцем, пролетарським поетом, що вже більше двох десятків його речей надруковано в столичних газетах. Дорогою він прочитав два свої твори, хороші і закличні речі, і ми ще раз привітали редакторову роботу з ним.
Попутньо вияснилося, що цей молодий хлопець, що такі путящі писав речі, не все, що треба, знав про літературу. Він не дуже уявляв собі, що за вірші одержують гонорар, і був приємно вражений тим, що за кожен, абсолютно за кожен, вірш, ба навіть за кожен рядок його, хоча б і не вперше надрукований (бо бувало з ним, що один журнал передруковував його вірші з другого), йому належать гроші. Редактор, очевидно, не поспішав його привчати писати для грошей, а деякі наші журнали і видавництва взагалі дивляться на гонорар як на милостиню з щедрот їхніх, яку треба видирати зубами.
На березі був ворот (кабестан),[188] і четверо дужих хлопців вибирали сіть. Недалеко берега метушилися шаланди, одпускаючи стовпи. Це ловили рибу скипастями.
Скипасть чи турецька сіть – це машина досить складна. Це стаціонарна сіть, протягнута між стовпами. Кожен стовп стоїть у воді на чотирьох якорях, тримаючись на натягнутій линві, як щогла на вантах. Вона перегороджує море коло берега як кордон, і риба, йдучи на мілини, заходить у скипасть.
Сей рік невелика була здобич. Скипасті допіру привезено, – це величезний апарат, що не під силу був приватником та індивідуалові, і він може давати колосальні наслідки. Але ще не навчилися як слід скипастями орудувати – Держлов почав війну проти Рибтресту, і вони ставили скипасті не так, щоб упіймати, як щоб не пустити рибу до «конкурента». Редактор воював день і ніч проти цих войовничих тенденцій і добився, що Держлов переставив свої скипасті.
Але й риба сей рік ішла неважно. Була дуже пізня, холодна весна. Риба не йшла в берег. Треба було б підійти до риби в море, але звиклі до кустарних метод, під шепіт куркульської агітації, рибалки туго посувалися вперед.
Правда, Лиман це район малого рибальства. Правда, тралери, моторні судна і всяка інша справа іде покищо головним чином на задоволення потреб великого рибальства. Правда, що навіть у районах великого рибальства плян путини тридцять першого року недовиконано.
188
Ворот, кабестан – лебідка для піднімання вантажів, підтягування суден до причалів, витягання судових якорів тощо.