Навпаки, буржуазний світ не тільки жене паротяги на дорогоцінній пшениці, не тільки затопляє мільйони мішків безцінної кави, що сконцентрувала в собі мільйони днів невільничої праці під тропічним сонцем, не тільки розбирає десятки домен і спиняє сотні заводів, що не стосується прямо до теми нашої книжки.
Кораблі замість іти через Суецький канал, де за проїзд береться в золотій валюті, обпливають Африку з півдня, бо це дешевше виходить.
Вони поновляють шлях Васко-да Гама й інших конквістадорів. Це може дуже романтично, але найбільша драма для капіталістичного світу в тому, що це вигідно. Це дешевше, ніж їхати, зберігаючи десятки тисяч кілометрів через Суецький канал.
Англійські верфі працюють зараз у такому масштабі, як у 1881 році – півстоліття тому. Але найцікавіше не те.
Поряд з десятками тисяч інших товариств – товариств допомоги незаможним генералам і полковникам імперіялістичної війни, товариств поширення нової методи хрещення дітей, товариств заборони лікарям і вченим робити експерименти над живими тваринами, товариств стріляння з середньовічних луків та арбалетів, товариств шпитальної допомоги хворим собачкам, товариств вивчення астрального тіла людської душі, товариств знищення усіх рас, окроме англо-саксонської, товариств поширення серед робітництва творів Мільтона і товариств знищення машин і цивілізації, – існує одне товариство, що просто стосується до нашої теми. Це є спеціяльне товариство, що має свою президію, почесних членів, членів і кандидатів у члени, свої блянки і свій рахунок у банкові і мета його – знищення корабельних верфів.
Енергійні діячі цього товариства, живучи з благодійної роботи, уже закрили і спродали на зламання сімдесят дві верфі і обіцяють боротися й надалі з такою ж ревністю.
Суднобудівельний пролетаріат мусить спокійно дивитися, як оскаженілі дикуни авторитетно руйнують знаряддя його праці і потішають його тим, що це робиться для загального добра, на користь морякам і робітникам зосібна.
VII
Ми пішли з берега в Очаків. Узавтра мусили їхати на Кут, де саме ловлять бичків. З нами мав пливти Терентій Пожа, друг і співробітник діда Орція, що саме перебував на Куті коло ловлі бичків. Терентій Пожа, виявилося, був невеликий чоловік, байцований сонцем до того, що годі було добрати скільки йому років. Шкіра на обличчі й на руках йому була така, ніби її м’яли, розтягали, чистили і видубили, щоб ніколи не зносилася. Балакав він мало і попередніх відомостей про бичків не подав. Його концепція була така, що все ясно, отже, нема для чого довго пояснювати.
Ніби розпитувався про його, показуючи на воду: «Це вода, чи не так?» «Вода», – одповів би з чемности Терентій Пожа, хоча ясно було, що це не горілка. Ніби далі перед ним поставлено питання: чи отой шмат полотна, чи то не парус?
«Парус», – одповів би з такою самою люб’язністю Терентій Пожа, даючи зрозуміти, що, власне, це «для розмови», а не для того, щоб дізнатися про природу речей.
Спробували б ви, приміром, вертаючись на реальний ґрунт, спитати в нього, що це за риба бичок. Не втрачаючи рівноваги, він резонно одповів би:
«Бичок? – Бичок!»
Якби далі ви зацікавилися б усерйоз, якими сітьми ловлять бичків, то він з тим самим логічним спокоєм одказав би:
«Бичків? Якими сітьми? – Сітьми, що на бичків!»
І він мав би, власне, рацію до деякої міри. Багато є такого, що треба бачити, щоб зрозуміти. Людина, що про все хоче дізнатися з енциклопедичного словника, мало про віщо дізнається.
Більше того – для того, щоб зрозуміти, що таке виробничий ентузіязм, мало читати газети і дивитися на цифри. Часто треба буває поїхати на завод і розплющити очі. Виробничий ентузіязм існує на самім ділі, насправді, і газетний співробітник, що склеює цей ентузіязм з робкорівських дописів, подекуди настільки його вихолощує, що Мар’я Іванна, читаючи його замітку, скептично похитує головою і зостається непереконана. Мар’я Іванна в цьому випадкові уподібнюється тому англійському морякові, що ніяк не міг зрозуміти, що таке Париж.
«Париж, – поясняв йому другий моряк, жуючи тютюн, щоб, сплюнувши його, знову взятися до конови [189] з гарячою водою і віскі. – Париж є Париж. От що він таке! Ти зрозумів?»
«Не розумію», – одказав той моряк, що не бачив Парижу, закладаючи в рота акуратно одкраяну скибку тютюну.
«Я тобі пояснюю, – сказав той моряк, що бачив Париж. – От ти бував у Ярборо?»
(Ярборо це є рибний ринок недалеко Лондона, що вславився головне солоністю і морською міццю тамтешньої розмови).