Він також помилився щодо залізниць. Їздять ще на автомобілях, та не скрізь однаково. Москвичам, ленінградцям, харківцям, киянам, що тепер їздять за сотні верст гладким гудроном, не легко уявити собі автомобільні шляхи у Східному Прикаспії. Та все ж таки старий ліберал багато в чому показався пророком. Ми ж не беремось пророкувати. За п'ятнадцять років ми вийшли вперед на ціле століття, ще є в нас закутки, які, опізнившися, на наших очах ще швидше доганяють це століття, отже всякий пророк рискує помилитися більше, ніж Маколей.
Більшовики протягли через пустиню Турксиб,[206] сполучили Середню Азію з Північним Сибіром. Але Середня Азія ще не всюди сполучена з Середньою Азією. Іще багато є пустинь безкраїх, як Сахара. Від дельти Аму-Дар'ї до станції «Аральське Море» взимку треба їхати на верблюдах сорок день і сорок ночей. Зі Східного Казакстана до Західного покищо треба їхати через Пензу, або, простіше, через Москву.
Оця сама їзда в пустині, якої скоро не буде, бо вже будують залізниці, варта того, щоб її згадати, от як англійська поштова карета Діккенса і де-Куінсі. Газети «Правда» та «Известия» приходять на Ембу на дванадцятий день. Коли б не радіо – то що мав би робити редактор районної газети?
I
Машини у грязюці. Пряма Балда і Крива Балда. Про соски та гребінці. «Королі» в Радянському Союзі. Застрягле пиво. Через море на автомобілі. Незвичайна хмара. Чорні горобці.
В кінці лютого тридцять п'ятого року з Астрахані виїхала колона з семи грузових машин. Ідея маршруту була: проскочити льодом через незчисленні рукава волзької дельти і по замерзлому морю добитись до Гур'єва. На машинах були навантажені фрикційні муфти для бурових, апаратура до електростанцій, ящики з бакалією і барила з пивом. На одній, перекритій парусиною, сиділо чотирнадцять душ: монтери з Саратова, геолог у калошах, один озеленювач солонцюватих земель у фетрових валянцях, один командир відділення, два тріангулятори і одна бочка з бензином.
Астрахань одтавала. Уже ваговози не ходили через Волгу льодом, а перевозилося груз на підводах. У видолини сповзла з горбів грязюка – немов крем-брюле.
Жовтий шлях спускається до річки під назвою Балда. Тут уперше забурились машини – в трьох стах метрах від міста. Уранці був морозець – якось можна було б їхати. Тепер же все розгасло. Задні колеса буксували в болоті. Машина ревла, занурюючись чимраз глибше в жовтавий мул. Вперед! назад! вперед! назад! – і колеса закопалися в грунт по саму маточину.[207]
– Вилазь, вилазь, вилазь, вилазь! – закричав шофер покритої машини татарин Кабір.
Тріангулятори глянули один на одного. Вони зблідли, їх трусило найбільше, адже вони сиділи на задку машини, щоб скоріше було вистрибувати, коли машина, не приведи господи, провалиться під лід. Той, який був молодший і рудіший, сказав до того, який був старіший і сивіший:
– Бачите, Олексію Сергійовичу! Він каже «вилазь».
Той, який старіший та сивіший, з вусами, як у Тараса Шевченка, одказав:
– Бачите, Сергію Олексійовичу, куди ж ми виліземо? У таку грязюку!
Та вже монтери перелізли через тріангуляторів, геолог у калошах і озеленювач у фетрових валянцях теж шубовснули в болото і підштовхували машину.
– Давай, давай, давай, давай! – кричав татарин Кабір і піддавав газу.
Пасажири сопли, упираючись у машину, сковзли ноги, борсаючись у болоті, мотор харчав, задні колеса марш маршем крутились у воді і не посувалися вперед.
– Давай, давай, давай, давай! – гукав Кабір. Жінки з одчаєм дивилися у багно. Тріангулятори добули з валізок солодкий пиріг і взялися їсти.
– Давай, давай, давай, давай! – кричав Кабір, машина заревла, посунулась на півметра. Геолог у калошах поліз був у машину через голови тріангуляторів, але шофер Кабір спокійно попередив його:
– Куди лізеш, друг? Ще довго ходить пішки!
За кілька годин дотягли всі машини до низенького насипу, що захищає Астрахань від річки Балди в повідь.
Легкова машина розігналася була на насип, завихляла задом і скотилася назад. Шофер Шура добув із своєї машини добру мотузку.
На насипу збилися мешканці передмістя Балда, колгоспники з сусіднього аулу, школярі, дівчина, що ішла по воду.
– Через нашу Балду не так то легко переїхати! – сказала досвідчена стара, що жила біля самого насипу. – Учора теж машина от такечки сунь-сунь і стань! Сунь-сунь і стань! Два дні стояла.
Дружні колгоспники взялися за мотузку, трохи кепкуючи із фетрових валянців озеленювача.
206
Турксиб – Туркестансько-Сибірська магістраль, залізниця, яка сполучила Середню Азію й Сибір. Збудована у 1927–1930 роках, одна з головних будов першої п'ятирічки в СРСР.