Дорога до Нової Зорі – вже вечірня дорога, і шофер двошкапосилої машини починав казати, що вже пізно і назад вертатися йому буде моторошно, бо ми сядемо вночі в потяг, а він поїде до Кривого Рогу сам.
«Агро-Джойнт» пропонує шоферові ночівлю в колонії й полову для шкап, підморгуючи нам оком. Але шофер не погоджується. Він має завтра везти когось на станцію з Кривого Рогу і ночувати в колонії не може.
Цей двошкапосилий шофер теж був колоністом, тільки з власної ініціативи. Щось у його не пішло, і він узявся і звозчикувати, та так і звозчикує по сей день. Він клацає батогом.
Дорога, вечірня дорога до Нової Зорі, така сама, як і всі дороги в колоніях. Посіви і ховрашки, ховрашки і посіви. За ярдів двадцять від дороги сидить якась скоцюрблена фігура.
Це дід, дуже старий дід в облізлім кожухові із дрюком. Він сидить цілий день на засідках у кукурудзі. Для чого сидить дід увесь день на засідках у кукурудзі?
Дід довго длубається в кишенях і зі скорістю десятьох дюймів на півгодини добуває ганчірку.[36] Він розгортає ганчірку, і на ній лежать п'ять пухнатеньких, жовтих шматочків вовни. П'ять ховрахових хвостиків. Сільрада постановила, щоб кожен приніс по п'ять хвостів із кожної десятини.
Цих ховрахів дід викопав лопатою і, зоставивши їх без помешкання, забив дрюком, а котрого, може, й лопатою. Потім він одтяв їм хвости, уболіваючи, що ні один із них не мав хоч два хвости замість одного.
Ман каже, що для такого старого єврейського діда забити живого ховраха – це страшне, жахливе діло. Убивство! І від трупів дід мусив одтинати ще теплі хвости, каляючи свої незаплямовані руки кров'ю.
Але дід рівноважно і повагом сховав хвости в кишеню. Він охоче взяв цигарку і став перед камерою, ніби криваве діло, що він зробив сьогодні, не тяжило на його дідівській совісті.
Коло Нової Зорі є ставок – озеро, а не ставок. У тім Генісаретськім озері [37] багато риби, кажуть люди. А понад берегом цього озера другий дід пасе свині. Кажуть, що то цікавий старий – дід Бас, і багато чого міг би розповісти. Але сонце сідає, і дід погоджується сфотографуватися зі своїми свинями. Він жене свиню до Генісаретського озера і дивиться в камеру. Свиня ж ніяк не хоче увійти в кадр, і коли нарешті її пощастило спіймати в іконометр, вона погордливо стала тилом.
Це вже не перша єврейська свиня. Їх є чимало по колоніях і було б більше, якби не недорід цього й минулого року. Свиню добре держати, коли є багато хліба, бо одгодовують її під кінець її свинячого життя саме хлібом. Отож свиней поменшало, чимало їх довелося євреям спішно з'їсти, як не стало кормів.
Хитає сивою головою єврейський бог. Наслав недорід, щоб не розводили свиней на продаж, та не помоглося. Почали їсти свиней самі.
Діди пасуть свині, діди одтинають ховрахам хвости. Хитає сивою головою єврейський бог.
Загальний вигляд селища Нова Зоря уночі дуже одноманітний. Темно і нічого не видко. Ні домів, ні людей, ні свиней, ні класової ворожнечі, ні далекосяжної руки влади. Анастигмат f/4,5 начисто одмовився служити при такім освітленні. Запалюючи сірника, можна було добрати, що голова сільради має довгі руді вуса, а на зріст невеличкий дядько.
У Новій Зорі є знаменитий медпункт, каже «Агро-Джойнт». Зі свічкою в руці пройшли ми через кімнати медпункту. Пройшли повз чистеньке білим покриване крісло зуболікарні і зазирнули в шафу зі щипцями і свердлами, і що викликають таке сильне враження у пацієнтів під час сеансу, коли й сивовусі ветерани благають фортуни, щоб лікарка взяла на цей раз не дуже прикрий свердел. Пройшли ложе, на якому єврейські женщини родять єврейських пацанів, і ложе це (в силу нашої недосвідченості) здалося нам куди затишнішим від зубного крісла. Пройшли аптечку, акуратнішу від харківських, і зайшли кінець кінцем в аналітичну лабораторію, ще не зовсім упорядковану і, сказати, маленьку.
Надворі було темно, і сироварню можна було пізнати тільки по такому запахові, ніби сотня солдатів, перейшовши сотню миль, ураз зняла по команді чоботи. Ми деяку складали надію на ту сироварню, бо їли тільки раненько-вранці. У сироварні ми побачили багато дівчат, українок і єврейок, які принесли молоко, пляшки з-під проби молока, щоб не доливали водою, здоровенний шаплик, щоб варити сир, і всяку іншу машинерію і пристрій.
Не побачили ми тільки сиру, бо щось ремонт був там, де сир складають, і сиру не варилося.
Зате ж ми побачили двох чорнявих дівчат літ по сімнадцяти, що нам пояснили про сир. Одне з цих дівчат – завідателька сироварні в селищі Нова Зоря. Не встигли ми очуняти від здивування й поваги, як виявилося, що друге дівча, ще трішки молодше, – голова комітету незаможних селян у селищі Нова Зоря. Тут товкся якийсь білявий хлопець, що ми його були взяли за школяра і що, як показалося, був секретар осередку КСМУ.[38]
36
Натяк на речення з оповідання А. П. Чехова «У вагоні»: «Косарь в цилиндре лезет за пазуху и со скоростью двух с половиною вершков в час вытаскивает оттуда засаленную бумагу и подаёт ее контролёру». Майк Йогансен у тексті «Про гумор», що є передмовою до його гумористично-сатиричної збірки «Луб’яне решето», написав: «Не по однаковому люди зроблені. Читає інший, що чоловік упав з аеропляна й настромився на радіодрючок як на кий – і йому не смішно. Читає в Чехова, як косар добуває з кишені квитка „зі скорістю двох вершків на годину“ – і лягає з реготу».
37
Генісаретське озеро (Тиверіадське озеро, озеро Кінерет, Бахр-Табарія) розташоване на заході Сирії і на сході Ізраїлю. В Євангеліях фігурує під назвою Галілейське море.