У кімнаті Бер Кена на ліжку сидів молодий хлопець і читав американський журнал. Бер Кен познайомив нас – це був зовсім молодий киргиз-казак з круглим радісним обличчям. Він привітно усміхнувся, при цьому очі зникли, з'явився довгий веселий ряд рівних зубів.
– От я читаю науковий журнал, Бер Кен, – сказав він. – Тобі все це легко, а я покищо нічого не тямлю. Я пригадую, як я вперше потрапив на посівну до північно-казакстанського колгоспу. Я був тоді вже кандидатом партії, багато читав, знав машини і трактори, але з роду ще не бачив плуга.
Ми сіли й молодий друг Бер Кена розповів, як він уперше побачив плуг.
Приїхавши до колгоспу, він передусім спитав, скільки одремонтовано плугів. Далі зацікавився боронами. План ремонту був виконаний. Але як узятися до роботи? В кого спитати, де плуг, а де борона?
– Треба подивитися! – певним, твердим голосом мовив друг Бер Кена. – Витягніть мені одного плуга і одну борону!
Землероби киргиз-казаки викотили якусь чудернацьку річ. На цій було двоє коліс, щоб їздити, блискуче вигнуте полотно металу, очевидячки ніж, щоб різати, над ним другий менший ніж, мабуть теж до різання. Це, значить, був плуг!
Друг Бер Кена обдивився плуг. Гайки всі були на місцях і акуратно підкручені, осі коліс помазані, наварка на лезі зроблена чисто.
– Тепер витягніть мені одну борону!
З'явилася решітка, схожа на основу кибитки «кереге».[237] Вниз від решітки стирчали гострі колючки. Поламаних колючок не було, ні одна не була розхитана. Така, значить, була борона! Друг Бер Кена підняв із землі решітку, дивуючись із небаченої речі. Ці гострячки нагадували кігті степового птаха, що порпається в землі.
– Ваша правда, джолдаш![238] – несподівано сказав казак-коваль. – Борона легенька! В роботі ми даємо на неї додаткову вагу.
Тоді друг Бер Кена сміливо увійшов у сарай, де лежали ці розгадані ним речі. Тепер він знав, де плуг, а де борона, він знався на складніших машинах і сам міг оцінити якість ремонту.
Тепер, як сказано, є казаки бурильники, слюсарі, монтери, механіки, інженери, геологи, геофізики, шофери, бухгалтери, лікарі. Коло семидесяти процентів робітників на Ембі – казаки, а до приїзду Лаврентьєва їх було сім. За радянської влади кочовники увійшли в світ могутніх маховиків, блискучих циліндрів, таємничих динамомашин, сліпучої електрозварки, чародійного литва, одразу, як уві сні, як у легенді.
Капіталісти майже не використовували казаків, тільки торгували з ними, та ще експлуатували як гужову силу, як загадкових «погонщиків верблюдів» з арифметики Євтушевського,[239] що періодично з'являлися з глибин степу і знову зникали в ньому без сліду. Царський уряд не знав їм навіть ліку, переписів не вів, чиновники просто рахували число кибиток і помножували на п'ять, немов у тій самій арифметиці Євтушевського. Шкіл, лікарень і квартир їм не полагалось, нікому й на думку не спадало учити «киргизів» або лікувати їх від сифілісу, яким їх обдаровували доблесні фельдфебелі й культурні поручики.
Вони зробилися соціалістичними робітниками, милуючи мануфактуру, потогінні майстерні і шістнадцятигодинний робочий день у тісній, брудній, жорстокій фабриці чумазого. Вони були неписьменні: як у середньовіччя, у них тільки духовенство вміло трохи писати стародавнім арабським письмом. Вони одержали свою азбуку одночасно із азбукою комунізму. Машина була для казакського народу не супутниця повільного, тяжкого, людожерного капіталістичного процесу, ні, вона була – уелсівська машина часу, перед нею, збліднувши, в одну мить пішло під землю кочове середньовіччя народу. Про своє дитинство, середньовічне й писане, як старовинний килим, так розповів друг Бер Кена.
X
Народження хлопчика. Як уберегти вродливого хлопчика від пристріту? Баранячі роги на килимі. Баранячі роги на колоні. Ангели на плечах. Могильні муки. Лікування бараном. Рік зайця. Смерть хлопчикового батька. Бездітний бай. Бай потрапляє в біду. Пісня Даукена. Тридцятичотирилітній юнак.
В одній з кибиток рода Адай і племени Баюли народився хлопець. Молоді люди, батько й дядя дуже зраділи, адже могла народитися й дівчина. Казак, що мав самих дочок, хитаючи головою, казав: «у мене нема дітей, я бездітний», і сусіди переставали поважати такого невдалого батька.
239
Євтушевський Василь Адріанович (1836–1888) – російський педагог, видав «Методику арифметики» і збірник арифметичних задач, які багато разів перевидавалися. Загальний їхній тираж перевищив мільйон.