Наразившись на стійкий опір, бандити наступали неохоче. О дванадцятій годині калмиковці наважились, перейшли в наступ і вибили бандитів із села. Сп'янівши від успіху, молодь рвалась уперед, козаки відступали, заманюючи в степ. Командир Чону кинувся стримувати молодняк, прохав, загрожував, благав, нарешті скомандував стріляти. Калмиковці знов відступили. Доктор з мужиків, теж сп'янівши від перемоги, ще раніше вирішив, що козаків розбито, і розташував тяжко поранених у лікарні край села. Увійшовши в село по п'ятах калмиковських, козаки виволікли з лікарні сорок п'ять чоловіка і по-звірячому закатували в степу.
Мужики негайно довідалися про це і почали стріляти ще акуратніше – було чого боятись. Легко поранені відмовлялися виходити з лав. Рідний дядько довгоносого хлопця, самарський тесля, що приїхав погостювати до небожа, сильно лаяв його, лежучи з гвинтівкою в сусідній ямці. Він приїхав погостювати, погуляти, одпочинути, випити вина, закусити красною рибкою, а утрапив на бій. Але втекти не можна було, він уже почував себе калмиковцем, йому доводилося остерігатись нарівні з іншими.
Коли це він із батьком шофера Герки Найденова побачили, що обоз банди підтягується поза кущами до села. Підмовивши ще кілька бородаїв, тесля із Геркиним батьком ушилися з окопів і поплазували до кущів. Охорони при обозі не було, бородаї споза кущів убили декількох козаків, відняли частину обозу і пригнали в село. Але покористуватися добром із підвід не привелося, бородаї негайно полізли назад в окопи.
До п'ятої години ввечері калмиковці оборонялись перед складом. Короткий січневий день кінчався: треба було кінчати й бій. Вночі всіх усе одно закатують. Робити було нічого, і калмиковці пішли в атаку.
На цей раз наступати було вже трудніше. На ніч глядячи, козаки вже отаборилися по дворах. Доводилося брати штурмом кожну хату. Той самий командир Чону, що вранці стримував наступ, тепер гнав усіх уперед, не дозволяв спинятися і спочивати. Калмиковці вибили козаків з села, прогнали в степ і переслідували за скілька кілометрів атакою в багнети. Бандити не витримали багнетів і відійшли.
Під Кулачином їх затримав робочий загін з Гур'єва, а через два дні з Уральська прибув батальйон ВЧК. Їх упіймали вже десь коло Уіла.[245] Кісельова вбито, Сєров здався в полон, Митрясова, кажуть, сховали баї.
XII
Глибокі місця у мілкому морі. Пароплав з Петровська. Комісар у козачому кублі. Думка філософа Сократа. Святий острів. Пловучі резервуари. Ланкаширський котел. Капітан удається до колективного способу бачити. З ланкаширського котла викачують воду.
Шофер Кешкимбаєв спинив машину. Помічник вискочив із цебром – у маленькій видолинці мерехтіла вода, що зосталася від снігів. Великий морський мартин ступав кривими крильми, з бідою пливучи проти вітру; побачивши чоловіка з цебром, він покинув боротись і полетів, ніби падаючи в вітер.
Ми погодилися з довгоносим хлопцем, що калмиковцям було чого остерігатись, і вилізли покурити. Нафтові резервуари Ракуші, немов величезні гостроверхі кибитки, уже стояли на землі, за ними було море, мілке, але найстрашніше з морей у шторм.
На глибоких місцях серед мілин, от як у форту Александровську,[246] ходить вічний зиб, а в шторм кораблі зовсім не можуть іти і повертаються, звідки прийшли.
За громадянської війни, коли отаман Толстов [247] оце вийшов із порта Александровського, простуючи до Персії, у порт прибув невеликий пароплав. Він ішов із Петровська до Баку, але його затаскало штормом за тисячу кілометрів на протилежний берег, і він мусив шукати рятунку в затоці форта Александровського.
Він ішов під червоним прапором Рад, на борту був всього один пасажир – комісар, що їхав у Баку з доручення командування. У Баку давно була радянська влада, але в форті Александровському радянської влади не було. Тільки вчора розійшовся сход, на якому генерал Толстов пропонував всім, хто хоче, іти з ним у Персію. Рятуючись від смерті на морі, комісар попав у козаче кубло.
Ніде було дітись, боючись, щоб його не замучили в ту ж мить, комісар негайно скликав мітинг. «Війна скінчена, – сказав він, – скрізь організовано радянську владу», і тут же зорганізував радянську владу в Александровську. Провів вибори у раду і вранці, цілісінький, погрузився знову на пароплав. Червоний прапор проводив його з форта Александровського.
Цей комісар коли не походженням, то духом теж був калмиковець. Як і інші калмиковці, він ніколи нічого не чув про філософа Сократа, який обстоював ту доктрину, що мужність має своє коріння в мудрості. Наскільки можна згадати, не маючи під рукою платонових діалогів «Файдрос» чи «Симпосіон»,[248] ідея старого мораліста була така: тільки мудрець може бути мужнім, бо тільки він здатний правильно оцінити, що він може втратити і що придбати, рискуючи життям.
245
Уіл – степова річка в Актюбинській і Атирауській областях у північно-західній частині Казахстану.
246
Форт-Шевченко (з 1846 року військове укріплення Новопетровське, у 1857–1924 – форт Александровський, у 1924–1939 – Форт-Урицький, нинішня назва з 1939-го) – місто, центр Тупкараганського району Мангістауської області Казахстану.
247
Толстов Василь Сергійович (1884–1956) – російський воєначальник, генерал-лейтенант, останній отаман Уральського козацького війська й останній командувач Уральської окремої армії.
248
«Федр» (