Є любов і пристрасть і в усякій іншій роботі в Країні Рад, але тут вони, мабуть, дужчі. Інженер механічного заводу в Доссорі гірко жалівся, як він навчав і виховував молодого казака і зробив з нього першорядного токаря – і що ж! Він був уже токар сьомої категорії, робив тонку, відповідальну роботу і пішов з заводу у бурильники.
Весною, коли грязь, коли страшно вийти на вулицю, юнак технік Пахоленко, повернувшися з відпустки, пробивається на Кос Чагил. Він везе устатковання, але поверх фрикціонів і долот лежить очерет, цілі гори очерету. Цей очерет буде підмощено під колеса, коли машини зав'язнуть у сору, технік вкупі з робітниками витягатимуть з багна затоптаний колесами очерет і знов і знов і знов підкладатимуть його під машину. Старий майстер Спірін, коли одвіку безплідне Искине нарешті дало нафту, обливав себе нафтою з пляшки, плачучи казав, що нарешті він скупається в нафті.
На Кос Чагилі багата нафта, але вся вона на засувках. Вивезти її нема ніякої змоги. Нафтопровід ще не готовий. Сам Кос Чагил може дати, імовірно, тисячу тонн на добу, може й більше. На Доссорі, який раніше вважалося за вичерпаний, Костя Селезньов викачує на добу, триста тонн єдиної в Союзі дорогоцінної, безпарафінової нафти.
Доссор лежить у горбах, між горбами – сори. Доссор суворіший і вітряніший, ніж Гур'єв, і прісної води тут зовсім немає. За Нобеля люди звалювали в глибокі ями сніг і ціле літо пили одстояну грязюку. Під осінь води не вистачало, починалася втеча з Доссора, огульні пошесті від гнилої води і швидко виростали кладовища.
Тепер Доссор – чистенький присілок, поміж корпусами насаджено садки і є теж один великий сад, його бережуть як око. Більша частина води, яку качають за сто кілометрів з Гур'єва, іде на поливання дерев. Літом змагаються за садки з вітром, за одну ніч пісок засипає деревця по пояс, цілими тижнями доссорці, з лопатами в руках, боронять дерева від піску. В той же час треба обороняти від піску машини: затикають найменші шпарки в вікнах, замазують кватирки і все ж таки доводиться весь час розбирати і обтирати контактні частини.
Експлуатаційна площа Доссора схожа на годинниковий механізм – ступаєш поміж рухливих штабів, вертких котків, розгойдуваних важелів, розподільних ексцентриків. Двоє мастильників-казаків підтримують порядок на всій широченній площі, у мисливських чоботях перелазячи через незчисленні канали сорів.
Уночі Доссор сияє вогнями веж як зоряне небо, вогні і зорі одбиваються в широких сорах і на десятки кілометрів в усі сторони видно сяйво Доссора.
XX
Жінка пере білизну. Спів над милом. Цебра погано почувають себе на плиті. Ночви, гітара і комбінація. Шкарпетки і кальсони. Беручкі баби. Дівчина коло парового молота.
Женщина пере білизну. На примусі вариться білизна. Два цебра з гарячою водою займають велику частину невеликої комунальної плити; інші женщини, приходячи з чайниками, отруйним поглядом дивляться на її цебра; вони самі не знають, що утримує від того, щоб ізсунути, зняти, викинути в Урал цебра цієї мерзавки. Вони стримуються до часу, боячись сильного скандалу.
Женщина пере білизну. Її оцинковані ночви стоять на ванні у загальній ванній кімнаті. Двоє чоловіків, що оце приїхали з степу, з рушниками на плечах чекають, щоб піти під душ. Вона знає про це, вона також пам'ятає, що її цебра на плиті готові вибухнути й вилетіти, наче в них не вода, а порох.
Вона добре знає, що тут таки, на ембенській стороні є велика дешева пральня. Економка, убиральниця сусіднього будинку теж можуть задешево випрати білизну.
Але женщина пере сама. Вона співає: «Я вас ждала с безумной жаждой счастья!» Її муж не повинен носити білизни, що пахне дешевим милом. Вона з жахом згадує, що праля не вміє правильно складати випрані шкарпетки її чоловіка. Вона сама почуває себе жінкою тільки в тій сорочці, що вона випрала своїми руками.
Вона цілий день стоїть біля ночов і співає, співає вряд всі паскудні романси, ухвалені кобеляцькою культурою і засвоєні царевококшайською цивілізацією.[258]
Коли її чоловік прийде додому з роботи, ночви заміняться на кастрюлю, вночі кастрюля заміниться на штору, перед сном штора заміниться на комбінацію, все під звуки тих самих гугнявих романсів.
Чоловік її – нафтовик, імовірно, такий самий справжній, мужній, темпераментний чоловік, як усі нафтовики. Все його лихо в тому, що він приїхав на Ембу парубком і оженився ненароком із товстоногою гур'євською баришнею. А він заслуговує на справжню жінку, коли не рівного товариша в житті, то хоч на живу людину.
258
Царевококшайськ – стара назва (до 1919 року) міста Йошкар-Ола, столиці Республіки Марій Ел у Російській Федерації.