«Колективізація в селі Радоловці почалася з 1922 року. Організувався колектив „Червоний Промінь“ з 9-ти членів, „каковой“ і проіснував до 1924, а далі розпався з усяких причин. Не було відповідальних досвідчених керівників, не було допомоги з боку громадських організацій і, нарешті, у складі колективу був куркуль. Цей куркуль розвалив колектив зсередини.
На місці розваленого колективу року 1926-го організувався соз „Труд“ з 5-ти членів. Пізніше він розвинувся в артіль „Рівність“, „каковая“ мала 16 членів. Завдяки класовій чистоті членів артілі і її авторитетові серед трудящих мас села на 1 серпня 1929 року в селі було вже три артілі, що об’єднували 107 господарств. У лютому місяці 1930 року всі три артілі сполучилися в одну артіль „Комунар“. Завдяки правильній постановці роботи в артілі „Комунар“, відповідному керівництву і добре налагодженому рахівництву (соціалізм – це обрахунок), артіль „Комунар“ протягом лютого місяця виросла, об’єднавши всіх 207 господарств (трішки нездоровий ріст на дріжджах із 107 на 207 господарств за один лютий місяць).
На перше квітня 1930 року артіль „Комунар“ об’єднувала 216 господарств. Усіх же господарств на селі під той час було 218, що й складало на 1 квітня 1930 року 99% колективізації села (знову дещо небезпечний процент запаморочного типу).
Із квітня місяця й до червня місяця одщепилося й вичищено 75 господарств (!). Причини одщеплення були ті, що група куркульських експертних господарств повели агітацію серед малосвідомих бідняків та середняків. „Каковиє“ і піддалися їхньому впливові й вийшли з артілі, забравши з собою свій живий та мертвий інвентар. Після одщеплення й чистки в артілі „Комунар“ на 1 червня 1930 року залишилося господарств 141. Таблиця життя артілі Комунар з 1-го червня по 1 грудня 1930 року така»:
*Поста́в – пара млинових жорен, одне з яких обертається на другому, нерухомому (Прим. видавн.).
XXXIV
У розділі, що був перед цим, ми ознайомилися з історією дизелевої труби та італійцевої Манцонієвої любови. Дехто з читачів, надто ж ті, що читали «Подорож ученого доктора Леонарда і його майбутньої коханої прекрасної Альчести в Слобожанську Швайцарію», може, подумає, що італійця Манцоні теж не було на світі і автор вигадав цей екзотичний персонаж так собі для розваги.
На це ми мусимо цілком серйозно, емфатично й категорично заявити, що історія італійцевої Манцонієвої любови є факт, переданий нами з протокольною точністю. Був такий італієць у Мелітополі, місті бджіл, і така сталася з ним історія. Ми змінили тільки справжнє прізвище того італійця, щоб не турбувати його подальшого життя, яке так добре встаткувалося. Прізвище це ми зробили з одеської назви кисляку – мацоні, ловко встромивши туди ще одне «н». Після цього пояснення ми можемо спокійно повернутися до історії колгоспу «Комунар».
Важко народжувався молодий радоловський Ґарґантюа. Двічі покладали його в труну й ставили на нім хрест. Двічі хапалися його одгодовувати їжею богів на соусі з запаморочених мозків, і він опухав як гарбуз і опадав знову. Він остаточно переніс усі хвороби росту й став грізний Ґарґантюа.
Біля цієї гігантської дитини нема життя радоловським попам. Ще року 1927-го піп, незадоволений з харчів і з релігійного ентузіязму радоловців, подався геть, покинувши церкву й паству напризволяще. Довго гуляла церква, аж у році двадцять дев’ятому з’явився останній піп радоловської парахвії.
Був це неабиякий піп, а з університетською освітою і ліберал. Вільно й елегантно він цитував філософів, натуралістів, ба навіть Маркса і Енгельса.
Першої ж неділі цей достойний отець урочисто зійшов на амбон і, спостерігши відсутність у церкві дітей, цих квітів землі, громову виголосив проповідь до батьків. Діти виростають без релігії, промовляв пастир, у школі викладається їм науки, не освітлені благодійним сяйвом божественного слова. Хто навчатиме дітей моральности! – запитував він; хто поведе їх стезею житецькою!
Надхненна отцева проповідь таке справила в Радоловці вражіння, що нею зацікавився сам голова сільради й побажав особисто побалакати з ученим ієреєм. Розпалений високими емоціями шановний отець дещо підвищив голос і навіть стукнув кулаком об стіл. У свою чергу голова сільради висловив ту думку, що кричати недоцільно, бо він не глухий і докладно ознайомив святого отця з радянською конституцією в пункті відокремлення церкви від держави.
Святий отець виголосив абзац, який він називав цитатою з Маркса, але не переконав свого опонента, і йому категорично запропоновано не цікавитись справами дитячої освіти.