«Говорят, че Преслав е културен центр на болгарщината в СССР. Ако под култура розбиране количество то на жителите, които имат известно образование, т. е. количеството на интелигентните сили, то това мнение трябва (треба) да се признае за вярно, понеже „Преславската семинария“ в царско време е давала възможност болгари да получат известно „образование“, но от това идеологическо обработване голямо (велике) количество средни и силни селски хазяйства в духа на капитализма и царизма, култура на селото много малко (дуже мало) се е повисила, а новите кадри, коли сетам обработват при съветската власт се разсейват (розпорошуються) по всички краища на СССР и уделния вес на оставащите на место (питома вага тих, що зостаються на місцях) е още не достатъчен».
Щодо науки землеробства, то його викладається в преславській агрошколі, яка тепер «облечена в мантията на агротехнікум» за старими методами і воно ніяк не одбиває колективістської революції на селі. Приклад Преславського педтехнікуму й Коларовської семирічки показує, що «новите кадри, кой сетам обработват» не завжди «сетам обработват» так як треба.
Ім’я й прізвище завідательки преславського педтехнікуму Рая Михайлівна Кандева. Нехай Рая Михайлівна Кандева ще раз подумає про сто п’ятдесят грамів хліба, що ними вона годує своїх студентів, а потім узиває їх «дезертирами». Повторюю: ім’я й прізвище завідательки преславського педтехнікуму Рая Михайлівна Кандева.
XLII
Сей рік колосальний був у степу врожай. Не один колгосп на степу погноїв хліб, і мало який управився убрати ввесь хліб до колоска. Їдучи Одещиною й Херсонщиною, доводиться подекуди бачити чорні валки незвезеного й нескладеного в скирти хліба.
Були такі райони, де хліб не складалося в скирти, бо на це чигав з ґнотом у руках куркуль. У Кадіївському районі через це мало не були зарізали всю справу. Вийшов наказ хліба в скирти не класти, щоб бува не спалила куркульня. Линули дощі; боялися вогню й мало не пропали від води. Тоді дозволили класти хліб у скирти, тільки щоб одна від одної були далеко. Так Кадіївка, працюючи вдень і вночі (для того провели електрику) змолотила ввесь хліб.
Уродило і «Комунарові». Чотирнадцять днів поклали собі комунари на молотьбу й усі вийшли в поле. Жовтий від гасової лямпи, від чотирнадцятигодинної роботи в канцелярії вийшов рахівник-винахідець, що зумів управитися з колосальним, новим, доти ніде небувалим рахівництвом колгоспу, вийшов у поле. Удосвіта він уже стояв коло машини з діловодом сільради й ударниками і вони працювали в вогкій темряві.
Соціалізм – це обрахунок. Соціялістичний сектор сільського господарства поставлений перед лицем гігантського сфінкса – нових форм обрахунку. Усуспільнюючи господарства, ми усуспільнили не тільки плуги, коней і людську працю. Ми усуспільнили селянську аритметику, усуспільнили ті нехитрі числові операції, що кожен дядько провадив крейдою на своїх дверях і операції ті ускладнилися вдесятеро, бо, замість двохсот дядьків, їх тепер роблять двоє рахівників. Інтенсивність труда, якість його, особиста ініціятива зробилися цифрами й оживають у розрахункові. З засохлого помбухгальтера колективізація зробила наполеона цифер, ганнібала числових рухів, едисона математичного дзеркала людей.
Замість чотирнадцяти днів «Комунар» змолотив пшеницю за дев’ять днів. Мало того; кожен робітник десь коло другої години дня вже був вільний. Тут же коло молотарки він мився, одягав чисту сорочку і йшов гуляти. Просте зложення сил дало колосальну економію енергії.
XLIII
Колектив «Комунар» уже побачив недалекі обрії велетенського майбутнього. Це стійкий і вірний колектив. Не всі ще такі і от у сусідньому невеличкому колгоспі – не називатимемо його, бо може він виправиться – «Кюрчевски и Иванов продали в Мелитопол на частния пазар (базар, звичайно) 11 пуда слънчоглелове масло по 120 рубли пуд» (газета «Колективист»).
Оце саме «сонцеглядне масло», здається, найбільше спокушає людей у районі. У школі в Коларовці, у технікумі в Преславі, у маленькому колгоспі недалеко Радоловки сонцеглядне масло заводить людей у гріх. Тяжко відгадати, чи тут найбільше винний золотий його колір, чи може оті самі гемонські сто двадцять карбованців за пуд.
Вияснивши для себе таку шкідливу ролю сонцеглядного масла, ми пішли на збори КНС села Радоловки. Ті збори відбувалися в театрі. Театр – це камінна клуня, де стоять лави, а в кутку дерев’яна сцена, звідки найкраще буває чути вчительку, що сидить у суфлерській будці.
Чорнявий парубок, голова КНС, сказав промову болгарською мовою. «Другаря», – сказав він, і це значило «товариші», – й далі так, що недовго в болгарських селах поживши, можна легко було все зрозуміти.