Він говорив про те, що в Радоловці нема партосередку. Що, таким чином, КНС почасти виконує ролю партосередку в великому колгоспі «Комунар». Що це накладає поважні й трудні завдання на КНС і відповідальність його велика й серйозна. І справді велику роботу зробив КНС у селі Радоловці, міцний збивши колектив «Комунар».
З одного дуже незадоволений голова КНС, чорнявий парубок, з того, що члени КНС дуже погано платили членські внески. Один за одним виступали оратори, пропонуючи всякі способи дібрати невнесене членське. Нарешті знов виступив голова КНС чорнявий парубок. «Сором! – сказав він. Сором на вас і на всі ті способи. Хто не внесе членське протягом тижня, того виключатимемо з КНС. Ясно?»
У справах поточних стояло виключення з КНС і прийом нових членів. Виключено одного за пасивність і прийнято знов одного, раніш виключеного за дебош. Прізвище цього виключеного за дебош (а перед дебошем з нього добрий був робітник) Дженков.
XLIV
Коли вам кажуть «Желябов»,[81] ви підіймаєте голову й жалкуєте, що не можете стиснути героєву руку. Коли вам кажуть «Носке»,[82] то це нагадує вам вимочені в крові шкарпетки, це нагадує вам гада, і руки шукають затвора гвинтівки.
Та коли вам скажуть Дженков, або Паскалов, або Стоянов, або Найденов, то ви мусите негайно одганяти від себе всякі чисто асоціяції та емоції. В українському селі буває так, що вся слобода має одне прізвище, скажемо, Мень. Ви не можете нічого поєднати з таким прізвищем. Цей Мень є просто «man» – людина по-англійському. Це і куркуль, і середняк, і активіст-незаможник, і жовтий дід і рожевий пацан.
Так само в болгарських селах є небагато прізвищ і розподілюються ті прізвища капризно й абсурдно.
«Дженков!» Дженкова виключено з КНС за те, що він працювавши добре, працювавши як ударник і як чесний член КНС, коли скінчилася робота, коли змолотили хліб, напився п'яний і вчинив дебош. Як от, сіпав статечних людей за бороди і лаяв у тюрю, в горох, у хрест, у бога і в мать. Оце вже третій місяць як він проситься до КНС і давно довів на ділі, що на це заслужився. І сьогодні він стоїть збентежений перед зборами і слухає їдовито-іронічне оповідання про свою поведінку. Такий Дженков. Оце Дженков.
Та от слово має другаря (товариш) Дженков. З-коло столу встає невеликий спокійний міцний чоловік, голова сільради Дженков і починає промовляти. Він кандидат партії і один з найпевніших робітників. Він нічого не має спільного з тим Дженковим, що його оце знову приймають до КНС. Але прізвище його теж Дженков.
Учора вранці крізь село, мов вихор, мов буревій, прокотився енергійний дядько з мавзером через плече. За двадцять хвилин він добалакався про якусь справу в колгоспі, розніс кооперацію, дав інструкції в сільраді, побалакав з начальником легкої кінноти, ззів шматок хліба, ускочив у тачанку і покотив у Нельгівку. Це секретар партосередку в Нельгівці. Прізвище його теж Дженков і він нічого не має спільного з Дженковим, ексчленом КНС і Дженковим, головою сільради.
Місяць тому в Радоловці спродали стопанство (господарство) найїдовитішого радоловського куркуля, одного з тих, що колись розвалили колектив «Червоний Промінь». Прізвище його Дженков і він не має нічого спільного з Дженковим – ексчленом КНС, з Дженковим – головою сільради із Дженковим – буревієм, секретарем партосередку в Нельгівці.
XLV
Колись між сивоусих дідів-делеґатів, що обирали місце біля Кам’яної Могили, було двоє сивоусих дідів-делеґатів. Були вони брати й звалися Дженковими й мали однаковий земельний наділ.
Але йшов час і чим далі, то все далі розходилося насіння патріархів. Тепер між їхніми онуками спільний зостався тільки звук: «Дженков».
XLVI
Осіння вечірня станція в степу. Мухи чорні, як люди, й люди сонні, як мухи. Кімната дежурного станції.
XLVII
Допивши чай, дежурний взяв слухавку. Бердянський потяг вийшов з сусідньої станції. Тепер він ітиме ще цілу годину. Є час послухати.
Розповідав товариш у шкуратянці; він був на хлібозаготівлі. «Тепер уже не той час, що раніше. Куркуль подоланий. Він ще пручається й ходить вечорами назирцем за товаришем з Донбасу. В одному селі й сей рік убито робітника.
81
Желябов Андрій Іванович (1851–1881) – революціонер-народник, один з організаторів замаху на царя Александра ІІ, страчений.
82
Носке Густав (1868–1946) – німецький політик, соціал-демократ із крайнього правого крила. На початку 1919 року загони під його керівництвом придушили виступи німецьких комуністів і лівих соціал-демократів, які мали намір проголосить радянську владу.