Його вразила колосальна, монструозна невідповідність між його силою й силами його ворогів. Це було, наче хтось пускав у хід весь ливарний цех, щоб одлити одного ґудзика для інженерових штанів, ґудзика, що загинув в естетичному екстазі. Це було, наче мартен загружали новими плугами, букерами, снопов’язалками сівалками для того, щоб одлити сталеву англійську шпильку замість того таки в естетному екстазі загиблого ґудзика. Гай Сергійович Шайба відчув, що кумеднішої ситуації він за недовгого свого життя ще не управився спостерігати.
Затулина на коксовій печі затулилась, і піч змокла і змовкла. Навпаки, рот Гая Сергійовича Шайби розтягся до самих вух – розкрився, як діяфрагма, і втопив Кронів, бензольний цех і ті що навколо стояли, ландшафти, в мужньому здоровому сміхові.
Коли інші комуністи одступили з Червоною армією, Гай Сергійович Шайба зостався в заводі – до скорого побачення.
Другого дня потяглися дорогою підводи. Бурі, сумні мужики везли закурених солдатів – навхрест кашкету в них була біла стрічка – це й були денікінці. Вони були стомлені, ввічливі й просили молока, за молоко вони не платили. З ними було багато офіцерів, офіцери були стомлені, злі і вимагали м’яса і за м’ясо вони не платили.
Третього ж дня виявилося, що всі вони куроцапи. Кожен солдат виходив з квартири діставати курку – і діставав. Вони ж були яйцехвати – кожен солдат увечері збивав собі ґоґель-моґель. Вони ж були вошопруди – кожен солдат увечері скидав штани й бив нужу.[106]
Гай Сергійович Шайба – до скорого побачення! – працював коло другої домни за каталя.[107] Він навалював повну козу руди – це було п’ятдесят два пуди – і котив козу до домни. Була станція – децимальна вага. Коза котилася по чавунних плитах. Подекуди Гай Сергійович Шайба вибирався на естокаду і допомагав викидати руду з вагонів. З естокади він оглядав денікінські панцерники і оцінював денікінські позиції. Він заранше складав плян повстання.
Після роботи Гай Сергійович Шайба приходив додому і скидав сорочку. Поки він на дворі мив своє залізне тіло з цинкового тазу, мати різала хліб. Гай Сергійович Шайба споліскував цинковий таз чистою водою і ніс у хату. Потім він обтирався, мати насипала йому в той самий таз кулешу і Гай Сергійович Шайба задумливо виїдав повний таз.
Потім він одягав чисту сорочку, штани з кльошем і підперізувався добрим ременем. Закурював цигарку і легкою елегантною ходою йшов до Тасі.
Як Гай Сергійович Шайба був найкращий хлопець, так Тася була найкраща дівчина. Вони були як передня пара в балеті, як дві найкращі книги в бібліотеці, як соняшний день і зоряна ніч.
Розмаїтоколірні мільйони леґенд написано в книгах про кохання і всі ті леґенди в належний час і в нормальному порядку пережив Гай Сергійович Шайба. Він спинив свій погляд на весняних хмарах, і це не здавалось йому недоцільним марнуванням дорогоцінного часу. Він читав з Тасею Енгельса – і це здавалося йому пропагандою марксизму. Він показував Тасі, як він може котити дві кози одразу – і це вони розглядали, як фізичну вправу. Він ходив гуляти по третій поперечній вулиці і випадково стрівав Тасю, а після цього зовсім природно було, що вони йшли гуляти вдвох. Потім з математичною точністю було встановлено, що вони створені один для одного в цілому світі. Далі з’ясувалося, що хмари, Енгельс і кози стали нецікаві, і хмари, і кози, і Енгельс в колосальному розмірі знайшлися в їхніх тілах, а крім того в тих тілах одкрилися зовсім небувалі поняття, краєвиди, нові слова, філософські обрії, поперечні вулиці і фізкультурні вправи. І Тепер Гай Сергійович Шайба йшов дуже замислений. Після завтра мало бути повстання і він тепер ходив з Тасею, щоб не викликати на себе підозри. Він так замислився, що й не побачив по той бік елеґантного гусарського корнета в синьому доломані з жовтим шитвом і в червоних бриджах. Зате ж корнета побачила Тася і зовсім трошки, непомітно сама для себе, скосила очі потойбіч вулиці життя. Довівши Тасю до садка, Гай Сергійович Шайба спішно попрощав її – завтра вони не побачаться, хіба що позавтра ввечері – і хай іде додому. Гай Сергійович Шайба оглянувся навколо і зник у кущах жовтої акації. Зникнувши з очей, Гай Сергійович Шайба згадав, що не розповів їй, як часто вони бачитимуться за скільки днів, як вони житимуть просто вкупі. Це можна, звичайно, розповісти і потім, але слід розповідати одразу – така любов – не рушиться від вулканового вибуху, але завалюється від малої шпаринки.