– По краснозадому мерзавцу пааль!.. – затремтів Кронів голос. Солдати повернулися до стінки. Пахло газом і шерестів кокус під чобітьми. Коло стінки вже нікого не було.
Гай Сергійович Шайба сидів на коні. Це було теж любиме тіло – бочкувате, гаряче і послушливе. Варт було трохи стиснути його ногами, і воно бралося гойдати ритмічно Гая Сергійовича Шайбу. Варт було трохи натягти вуздечку, і тіло починало капризно вигравати дрібним вимахом. Варт було вколоти тіло, і воно одривалось од землі й летіло над шляхом, а земля робилася морем і бралася хвилями – долів! горів! долів! горів! – перекочувались, вандрували хвилі.
Напередодні, наступаючи з великою помпезністю, з кіннотою, гарматою і піхотою, денікінці вибили роту Гая Сергійовича Шайби зі станції Конотіп. Власне, Гай Сергійович Шайба був би тримався на шляху за тополями коло станції проти кінноти, гармати й піхоти, коли б з панцерника не влучили в лівий фланг стрілецької лінії й не положили б одинадцять рядком у рівчаку над шляхом. Гай Сергійович Шайба одступив, а денікінські гусари ринулися на одинадцять мертвих і постягали з них сорочки, пояси й чоботи.
Коли стемніло, Гай Сергійович Шайба взяв із собою аґітпропа, і вони поїхали вдвох у роз’їзд. Аґітпроп у Гая Сергійовича Шайби був з акторів і дрейфив. Обіруч чорної дороги росли темні декорації кущів, просто попереду на переїзді була денікінська застава. У кущах щось шаруділо – вітер наввипередки з зайцями, і аґітпроп остаточно ліг у дрейф. Він почав аґітувати і пропаґувати ідею, що далі їхати нема для чого. «Підождіть тут, – сказав Гай Сергійович Шайба. – Друже Аркадію, не говоріть так красиво, вас ніхто не чує». Аґітпроп став, а Гай Сергійович Шайба поїхав далі. І от він почув тихий і виплеск копит по дорозі. Той виплеск голоснішав, але віддалявся, частішав, але тікав геть. То аґітпроп, не перенісши темних кущів при дорозі, галопом подався додому. Та не було тихо – інші копита сплеснули попереду, вони тихішали, але наближалися, рідшали, але були вже на голос від нього. «Какова полка?» – кричав тенорок – немужній, прокурений, пропитий, авторитетний, і переляканий тенорок. Гай Сергійович Шайба не відповідав і їхав поволі вперед. У прокатнім цеху було куди небезпечніше – треба було стрибати між смертельних штаб, що вистрибували як блискавки, з допель-дуо,[110] снувались коло ніг, зоставляли пів сантиметра безпечного місця. Денікінці почали стріляти – вночі з коней. Це було вже зовсім смішно. Може статися, що Гай Сергійович Шайба стиха розсміявся вночі, бо після німої хвилини денікінці повернули коней і подалися назад.
За півгодини Гай Сергійович Шайба, уникаючи застав, як штаб смуг і кутніх штанг провів роту на станцію Конотіп і з-поза станції, з тилу, почав стріляти. Ніякого вночі бою не було – не було ніякої небезпеки: куроцапи, яйцехвати і мордобої світ-заочі тікали через ріллю, через соняшники, через кущі, сіяли рушниці, погони й кокарди, а вранці Гай Сергійович Шайба вже наступав на них зі станції Конотопу обаполи залізничної колії. З лівого флангу, де були кущі, Гай Сергійович Шайба вивів свою кінноту верхи – це був аґітпроп і ще скілька душ на конях, забраних у станції, – од кущів праворуч лежала його стрілецька лінія. Сам він виїхав трохи за кущі і став. З шанобливої обережної дистанції стріляли денікінці.
Ясний, теплий день. З гаю, в міжвогневій зоні вихопився вовк і побіг уздовж стрілецької лінії. Наляканий розмаїтими громами серед ясного дня, сірий чухрав, підібгавши хвоста, просто на станцію. Гай Сергійович Шайба мало не вискочив із стремен – бий, хлопці, вовка – і мовчазна лінія, запалена мисливським шалом, затріскотіла навперейми аж до кінця по той бік колії.
110
Допель-дуо – двовалковий прокатний стан, агрегат для обробки тиском металевих зливків.