Подумайте тільки, яке грандіозне поле для вашої діяльности є в Даґестані. Правда, лезгіни вже зробили азбуку і надрукували кілька сот книжок, але ту азбуку можна ще переробити і дуже легко розпочати нескінченні суперечки про особливості й хиби лезгінського правопису.
А що вже в якому-небудь аулі Арчи, що мова його не трапляється більше ніде в світі, єсть де розгулятися! Які можна влаштувати диспути на тему про виїдене яйце! Скільки можна заснувати курсів арчизації, скільки грошей можна заробити шляхетним арчизаторам! Голова гуде і перо випадає з безсилих пальців.
На щастя, наших спеціялістів ще не закликано до Даґестану, і мужні, стримані, мовчазні, маленькі нації скромно й без галасу пристосовують до своїх потреб азбуки, читають книжки і помалу усувають мулл від шкільної справи. Отже, поспішайтеся. Ще скільки років і всі правописні й граматичні питання будуть остаточно упорядковані і усталені в Даґестані. Доведеться їхати в Бразілію і мати діло з какаду.
Як бачите, в Даґестані є дуже багато націй і ще більше мов. Коли поки що на всіх не вистачає азбук, то це діло, яке ще можна направити, але біда в тому, що на вісімдесят три народи Даґестану припадає дуже мало землі. Власне кажучи, землі тільки й є, що в передгір’ї і в Каспійськім узбережжі. Половина ж Даґестанської території – це не земля, а самий ландшафт: гори, провалля, скелі, гірські річки й інші речі, на які можна з приємністю дивитись, але на яких нічого не посієш. У гірних кантонах Даґестану на душу населення подекуди припадає від одної десятої до одної двадцять п’ятої гектара землі. Таж земля, що є на полонині і край моря, належить у більшій половині «европейцям», а в меншій тюркським племенам. Інші ж півсотні націй сидять на гірних шпилях, як легендарна сорока на колу.
Це не значить, що Даґестан мав зостатися бідною країною і надалі, як і тепер, користуватися нашою допомогою. Даґестанові є що обміняти. Там знайдено великі поклади нафти, земляне вугілля, залізну, мідну, ртутну, срібло-олив’яну руду, сірку, цементні мерґелі,[139] сурму, бісмут, нікель, манган, арсен, сірчаний колчедан, золото, лупець,[140] аспідний лупець, салітру, фосфорити, асфальт, алябастер, сіль камінну і глявберову сіль.
Поки що все це лежить у надрах землі і над дорогоцінними металами пасеться баранта. Боровшися півстоліття проти царської Росії, Казі-Магомет [141] і, особливо, Шаміль пробували одночасно піднести Даґестан на рівень культурної країни. Шаміль не тільки організував військо, навчав горян артилерії, тактики і стратегії, не тільки будував порохові заводи, не тільки добував сірку й селітру, не тільки сам карбував срібні гроші із срібла, що добувалося на своїх руднях, але й управлявся побудувати цілий ливарний завод. Він добував залізну руду і виплавляв залізо, він добував мідь і виплавляв мідь. На своєму ливарному заводі у Чечні він одлив п’ятдесят гармат.[142]
Він робив шосейні дороги і будував нові мости. Царське військо завойовувало не дику гірську країну, а навпаки, дикі хами зруйнували молоду даґестанську культуру.
Тільки за радянської влади, точніше з 1930 року починається відродження Даґестану. Перед війною валова продукція промисловости виносила вісім мільйонів карбованців. У 1928 році вона досягає вже цифри двадцять п’ять мільйонів карбованців, а за п’ятирічку ця цифра виросте в п’ять разів.
Зараз у Даґестані є п’ять тисяч індустріяльного робітництва. Та й те, значна частина робітників працює на консервних заводах. У кінці п’ятирічки Даґестан народить сотні тисяч пролетарів. Як це не чудно, а проблема кадрів не стоятиме дуже гостро в Даґестані. Народи східньої культури віками звикли до таких тонких делікатних робіт, до такого дбайливого поводження з інструментом, що вони, як свого часу японці, ставши коло машини, без ніяких труднощів опанують нову техніку і ще й вчитимуть цієї техніки нас, ситих, ледачих і недбалих. Азербайджанські тюрки складають прекрасні кадри індустріяльного робітництва. Цим тільки й можна пояснити те, що Шаміль управився будувати ливарні заводи, виплавляти металь, робити порох. Отже, тільки цим можна пояснити й те, що купка горян півстоліття самотужки боролася проти Російської імперії і подолано їх, все ж таки, не воєнною силою, а грішми, купивши за величезні гроші союзників Шамілевих.
141
Казі Магомед (Казі-Мамед) Агасієв (1882–1918) – революціонер, учасник боротьби за радянську владу в Азербайджані й Дагестані.
142
Шаміль був мулла. Звичайно, він боровся за те, щоб самому експлуатувати бідака-горянина. У 1918 році героєм Даґестану вже був революціонер Махач Дахадаєв, а муллу Гоцинського, що підроблявся під Шаміля, самі горяни вкупі з пролетаріятом вигнали з Даґестану. (