На вокзалі я зустрічаю лезгіна Абаса – завідателя найбільшої книжкової крамниці в Дербенті. В Абаса вихідний день, і він вирішив поїхати в Араблинську полювати на качки.
Коли я зайшов у вокзал, Абас балакав з хлопчиком років дванадцяти, і в того хлопця в руках була рушниця на чверть вища від його голови
Зустрінути горянина з рушницею на дорозі трохи небезпечно, бо в силу згаданої традиції він може вас застрелити. Але так само небезпечно дивитися на горянинову рушницю на вокзалі. Якщо ви будете дивитися на неї довго і любовно, то він може вам її подарувати.
Отже, я став осторонь і замовив собі шклянку чаю, тільки здаля привітавшися з Абасом. Я вже допив чай до половини, коли я раптом побачив, що Абас з урочистим виразом на суворому обличчі іде до мене, ведучи за руку хлопця з рушницею. «Дивись, – сказав Абас, – ця рушниця шамілівських часів. Сталь, з якої вона зроблена, викувана на нашім заводі. Золото і срібло, що їм карбоване було дуло і приклад, добуті на наших копальнях. А от і хазяїн рушниці. Йому тільки одинадцять років, але з нього добрий буде мисливець».
Він урочисто взяв рушницю з рук хлопця і передав мені. «Дивись сміливо, – сказав він, – я вже попередив товариша, що ти не можеш взяти від його подарунку».
Це була дійсно надзвичайна рушниця. Прекрасної роботи, довге гранчасте дуло було однаково пристосоване для того, щоб бити шротом птицю, або величезною гранчастою кулею бити звіра й ворога. Золотом ішов по ній надзвичайний візерунок – у рослиннім орнаменті визирали химерні звірі і люди.
Але я не міг роздивлятися її довго. Непристойно довго тримати в руках чужу зброю.
Я віддав хлопцеві рушницю, і ми з Абасом вийшли на перон.
Після стількох подорожів у рвучких паротягах, у цім теплім, темнім вагоні хилило на сон. Я одшукав свою полицю і влаштував свого рукзака так, щоб можна було покласти на нього голову. Потяг рушив, і мені дуже хотілося спати, але я вирішив іще раз подивитися на Даґестанські вогні.
Ліворуч від залізниці є шкляна гута «Дагогні». Із-під землі виходить горючий газ і рухає завод, побудований на останніх принципах європейської техніки. Розкішне, найпершої якости, скло виробляють на цьому заводі – і це найдешевше скло в Радянському союзі.
Той самий газ огріває робітничі квартирі, горить у ріжку над столом робітника, варить його суп і нагріває воду.
Яскравим разком зір, удесятеро світлішими за весь нічний Дербент, через усю ніч палають Дагогні.
ХХIII
Писавши, що редакція часопису вирядила до Даґестану експедицію в складі фотокореспондента, літератор-етюдиста, економіста, мисливця, адміністратора й язикознавця (які всі щасливо об’єднувалися в єдиній моїй особі), я дав вам «неточну інформацію», любий читачу.
Цей науковий вираз – «неточна інформація» має в багатьох випадках інше значіння – українською народньою мовою зветься воно «брехня».
Учитель фізики в тій школі, що я учився, привчав своїх учнів до такої наукової термінології:
«Приберіть цей метал», – кричав він, коли хтось грався під час лекції ножиком. «Хто вкинув цей мінерал у цей сусуд?» – грізно запитував він, побачивши в плювачці цеглину. «Сусудом» же він називав пляшку з-під горілки, викочену камчатниками [146] насеред кляси, і «сусудом» же звалася в нього звичайна собі склянка на воду. Через це учні і звали його «Стакан Петрович», бо слова «стакан» не було в його лексиконі – аджеж він був не просто собі чоловік, а фізик.
«От ви, Бубир, – казав Стакан Петрович, – зараз дали неточну інформацію! Ви сказали, що перед вами лежить „Фізика“ Краєвича, а на ділі це „Етель Кінг – женщина-детектив!“»[147]
Далі Стакан Петрович робив павзу і тільки постукував себе вказовим пальцем по носі.
«Для чого ж ви неточно висловлюєтесь?» – грізне випалював він, і викритий привселюдно Бубир давав обіцянку віднині подавати тільки точну інформацію.
Отже, каюсь. Подав неточну інформацію. Не такі-то багаті наші часописи, щоб виряджати експедиції до Даґестану. Просто я за свої гроші поїхав до Даґестану на тиждень – головним чином відпочити і полювати качки, бо на курорти я не їжджу.
Тож усе, що я бачив у Даґестані і розповів вам, можете віднести на карб того, що я не тільки мисливець, а й громадянин, і окроме качок управився ще дещо побачити в солонцюватій долині Даґестану (хоч дехто, їздячи на курорти, не бачить нічого, окроме докторів, дієти, душів і дамочок).
146
Камчатник – учень, що сидить у класі за задньою партою. В старі часи у Російській імперії задні парти у шкільних (гімназичних) класах школярі (гімназисти) жартівливо називали «камчатками». (
147
Французький письменник Жан Петигугенін (1878–1939) у 1911–1914 роках писав твори про американську (філадельфійську) жінку-детектива Етель Кінг, що видавалися у Франції. Вони перекладалися з французької різними мовами та перевидавалися у різних країнах, зокрема у Російській імперії. Після того, як Петигугенін припинив творити цей детективний цикл, нові книги про Етель Кінг продовжили видаватися у Німеччині німецькою мовою, написані різними тамтешніми літераторами. (