Вітер ущух і активізувались комарі. Комарі на воді серед ночі, коли дуже кортить спати, справляють надзвичайно сильне враження. Рибалки мастять сорочки дьогтем, розкладають курички,[164] нарешті просто матюшать комарів у рот і в пароход, але ніщо не помагає. Приблизно до першої години вночі ні одна людина, бодай індуський факір, йог чи магатма, не може заснути ні на секунду. Десь коло першої години комарі роблять невелику перерву (якщо завтра буде добра година – коли взавтра буде дощ або вітер – перерви не буває). Під час цієї перерви мужні й загартовані люди сплять, автоматично ввісні змахуючи комарів з лиця. Коли ж Віз [165] схиляється голоблею вниз до нічного крайнеба, комарі знову беруться до діла з потроєною енергією.
Ще серед ночі комарі збудили Ципурдея, і ми потравили якір. Цілий день ми бігли Лиманом у напрямі до Солоноозірної, надвечір же вітер зробився свіжий.
У морі (і в морі Дніпрового лиману) такий собі невеликий вітер, що здіймає куряву на харківських вулицях, це вже свіжий вітер. Він жене дубівку з скорістю п’ятнадцять кілометрів на годину і чималу може зняти хвилю. Коли ця хвиля буде дубівці вбік, то доктора Вернидуба і директора Непопадивворота уже почне млоїти і загойдувати.
VII
Поночі ми знялися з затоки, що побіля Солоноозірної,[166] і побігли за вітром до Очакова. Десь коло дванадцятої години вночі це був уже шторм. Ципурдей зовсім віддав топселя і взяв парус на рифи (зменшив його дійову поверхню). Тепер ми бігли кілометрів із дванадцять на годину. Нічна чорна хвиля сичала обіруч прови, запінюючись, заливаючи високий борт дубівки. Доктор Вернидуб і директор Непопадивворота давно вже захворіли і лежали покотом.
Вітер гудів, свистів і дирчав у такеляжі.[167] Попереду заблимав Очаків, і Ципурдей наказав мені піти на клівер. Клівер (крило) це – трикутний парус попереду головного і ним роблять маневри, коли вітер не просто попутній. Шторм ніс нас у відкрите море, лівіше від Очакова, де нам без сумніву могла б бути й панахида. Отже боцман Ципурдей став маневрувати. Могло зломити кіль, могло перекинути нас шкереберть, могло порвати паруси. Але на те боцман Ципурдей і був старий моряк. Він біг у вітер рівно настільки, щоб нас не знесло в море і щоб не поломило кіля.
На прикрих поворотах я думав, що перекинеться дубівка – так вона хилила правим бортом – піна шумувала нарівні з очима – ввесь такеляж рипів і дирчав – слабесенькими зайчиками стрибали в хвилі два одсвіти – червоний і зелений – від ліхтарів на вантах.
Раптом Ципурдей так крутонув дубівку рулем, що вітер на мить випав з парусів. У нічній воді ми просичали повз темний, без вогнів, човен – це була очаківська шаланда бурильників. Тоді бурильним способом було заборонено ловити, і очаківці виїхали в шторм без ліхтарів, щоб берегова охорона не попала їх на браконьєрстві. Вони були на окомить від смерти в цей момент, бо бігли із скорістю двадцяти п’яти кілометрів на годину; дубівка потрощила була б їх борт на друзки.
Отож відповідно до страшної небезпеки, що була нависла над нами, бурильники проказали довгу матюшну формулу, яка негайно зникла в шумі штормовому. Старий Ципурдей вибавив нас відповідальности за троє людських життів.
Удосвіта ми вбігли на мілину, ліворуч від причалу. Ми віддали якоря, але дубівку кидало як сірничок на якірному ланцюгові. Треба було пришвартувати корму на голому березі. Ми пострибали в холодну воду і, бредучи по пупа в узбережній мілині, підтягали кінець з корми. Руки почервоніли і наллялись кров'ю, кінець роздер шкіру на долонях, і коли ми підтягли корму й вибрались на берег, то не знайшлося до чого пришвартувати линву. Отже ми стояли й тримали корму проти вітру, поки один шукав і привалював каміння. Трьома здоровенними камінюгами пощастило загальмувати линву в гравії.
Вітер ішов берегом як бритва. Він здіймав гравій убільшки з горошину і сік нам голі ноги. З рук точилася кров, ноги било й пекло як розжареним дротом, але це була тверда земля і жити було прекрасно. Ми покинули линву, налетів шквал і ми, борючись з вітром, тікали в траву. На березі лежав чорний човен; вітер ударив йому в бік і, покотивши його уздовж берега як цигарковий коробок, вкинув у воду. Ми знову витягли його на гравій; уперше в моїм житті я бачив, щоб вітром котило таку здоровенну дерев’яну споруду.
Я пережив одну таку ніч на Дніпровому лимані року тисяча дев’ятсот двадцять восьмого, ще коли риболовля була наполовину в руках приватника. Це було давно, але я пам’ятаю це так, ніби воно сталося вчора.
166
Соленоозерна – нині ділянка Чорноморського біосферного заповідника в Херсонській області.
167
Такелаж – загальна назва для суднових тросів, блоків тощо, якими кріплять корабельне оснащення.