Риби поменшало через капіталістичні хижацькі способи експлуатації. За царських часів хазяї промислів, а за наших часів куркуль ловлять рибу тоді, як вона вже почала нерестувати в Дніпрі, знищуючи розплід. На Дніпрі й на Бозі мало не всі куркульські неводи дрібно коміркові – виловлюють маломірну рибу і знищують швидким темпом наші рибні багатства. Іхтіолог Етерман каже, що «силявковий» невід виловлює 80 відсотків з маломірної риби. Вся ця риба пропадає марно – це все одно, що різати одноденні курчата.
Другий спосіб винищення риби – це перетинання річок і гирл. Дійшовши такої гаті, риба зовсім уже не може нерестувати – силу її ловлять, а ще більше псують коло таких загат.
На Дніпрових конках (конка – це лівий бічний доплив Дніпра) донедавна рибця́ (є така риба коропового племени) ловилося на спеціяльно насипаних купах каменю. Для кохання рибе́ць вибирає каменястий ґрунт, і от, знайшовши в мулкому дні весняної конки сіре каміння, палке рибцеве юнацтво б'ється за місце над каменем. Спонад цього каміння хижаки вибирають рибу просто плетеними кошами і саме в той час, коли б мали народитися на світ мільярди рибченят.
Цитую абзац з брошури М. Гуровича «Рибне господарство України і завдання другої більшовицької путини»:[178]
«По багатьох місцях куркулі затіплюють їзи (холуї); це, як відомо, углиблені у воду дерева, хворост, обтяжений камінням і човнами, негодящими для плавання.
Їзи куркулі розтоплюють для того, щоб утворити затишне містечко, під захистом якого збирається риба. Рибу, що зібралася біля їзу, обкидають сітками, тривожать „бряцалами“ і „бовтами“, виловлюючи її так усю. Шко́да, що її завдають холуї, дуже велика. У місцях углиблення їх утворюється мілина, псується багато сусідніх колгоспних тонь [179] – скрізь на них утворюються „чепи“ й нерівності дна, чому трудно, а іноді й зовсім неможливо працювати неводом».
Не можу цілком пристати на уявлення, що його має М. Гурович про українську стилістику й лексику. Так, приміром, «містечко», це є невеличке місто (англійське town), а не «містинка, місце». «Хворост» по-українському зветься головним чином «хмиз». «Углиблені у воду дерева» – теж вираз не бездоганний. Але не можна не згодитися з справедливістю М. Гуровичевих зауважень. Не можна також не прилучитися цілком до твердження: «шкода, що її завдають холуї, дуже велика».
В цій тезі, як в усякій глибокій сентенції, можна вбачати філософічний зміст, що сягає далеко поза межі авторового задуму. Щоб знайти цей ширший філософський зміст, удамося до організації рибальської праці. Попереду – історія.
За царських часів заробляв на рибальстві «хазяїн» і рибопромисловець «рибас».
Хазяїн був власник на всі знаряддя праці – на шаланду, склад, паруси, невід. Артіль, що складалася з 15 душ, заробляла карбованців по вісім-десять на душу, отаман артілі мав потрійний заробіток – три паї по вісімдесят, скажім, а хазяїн заробляв тисячу – тисячу п’ятсот за сезон. Крім того отаман мав право призначати ціну, перепродуючи рибу рибасові. Ціну він клав дуже низьку і за це діставав від рибаса нагороду. Риба переходила скілька інстанцій, аж поки потрапляла до споживача. Інстанції пожирали всі прибутки. Рибалка бідував через цілий рік і потрапляв у вічну кабалу до хазяїна, до рибаса і до скупників.
Колективізація в рибальстві, що мала не лише побільшити ефективність риболовлі, але й визволити рибалку з кабали, відбувалася стихійним порядком. Понайбільше рибалки були поприписувані до зернових колгоспів. На воді був зоставався через деякий час старий артільний порядок.
Сей рік нарешті утворено рибальські бригади. Але бригадир – це незрідка той самий артільний отаман. Незрідка він, як і раніше, має вплив на темну рибальську масу. Саботаж, прогульництво, продаж на приватний ринок ще й досі не вивелися на практиці. Пропаганду ще як слід не скрізь налагоджено. Темний рибалка, член бригади, автоматично сповіряється на бригадира-отамана, боїться його і не викриває його махінацій. Отже, «шко́да, що її завдають холуї, дуже велика». Вигідність колективізації і для суспільства, і для колгоспників найбільш наочна й очевидна саме в рибальській справі. Таким чином, рабська, холуйська інерція, що сприяє всякому підкуркульництву, тут найбільш шкідлива. Колишній приватник, хазяїн, отаман часто виступає ще в ролі «спеца». Клясова чистка на морі ще тільки починається.
178
Ідеться про кн.: