XIV
Кизим – це вхід у Дніпрів лиман, це вуста незчисленних конок, каналів, рвачів і єриків, це губи й коси островів Дніпра, це правий берег Дніпрової дельти.
Із Кизима ми вибігаємо надвечір рибтрестівською шаландою в Лиман. Деякий час ми повземо на веслах, поки низівка ударить нам у спину і низівка пронесе нас Рвачем аж до Лиману. Там, у сірім перломутровім сутінку буде бунація, перекинеться вітер, і ми почнемо маневрувати проти горішняка, щоб дістатися до Широкої.[180] Там почнуться для нас нескінченні поневіряння пішки, пароплавом і парусом, бо – не забудьте! – рибальські райони дуже далеко. Вони так далеко, що не тільки культробота, а подекуди й парткерівництво часом не досягає їх і не знає, що робиться і чому не довиконується плян. А вже зовсім зле досягає їх Рибакспілка, де, очевидно, нечисто в напрямі опортунізму.
Але це в другій частині, а зараз нам треба покінчити з темою «Перші оселедці».
У Лимані вода солодка, хоч це є море розміром своїм. Десь за Кінбурнською косою є місце, де, не змішуючись, борються води – темна морська й ясна лиманська. У Лимані оселедця ловлять уже не в коти і маленькі неводи, а в довженні сіті, що півколом ідуть вздовж берега. Кінець невода заводять далеко в Лиман і «висипають» сіть у воду. Потому і довжелезну кодолу, прив’язану до того кінця; знову везуть на берег і накручують на катеринку. Крутить мотор на дві-чотири людські сили двоє-четверо босоногих рибалок.
Уже були траплялися оселедці в неводах. Але весна пізня, і оселедець не поспішає з любов’ю, холодна вода протверезили є інстинкти кохання. Пізніше ми дізнаємося, що в Каспії оселедець так і не підійшов до берегів і вчинив прорив у пляні. Один із керівників Дагрибпромислу,[181] Апошкін, якого звільнять за недовиконання пляну, буде заявляти, сміючись: «Мене знято з роботи за те, що в морі нема риби».
І як усяке кивання на «об’єктивні причини», така заява матиме опортуністичний корінець. Величезні маси оселедця треба шукати в такий рік. Але, шукаючи їх, можна знайти і їх знаходять у Норвегії і в Данії. І коли ми не знайдемо їх цієї весни, то знайдемо через рік. Ми вийдемо зовсім далеко в море. Коли оселедець не схоче підійти до дагестанця Махмета, то Махмет підійде до оселедця.
На півночі в нас уже працюють тралери – пароплави, що тягнуть за собою мішкові неводи. У червні місяці наш завод випускає перший радянський тралер, а на той рік тралери вже ловитимуть оселедця і в Чорноморському районі.
Ми прощаємося з першим оселедцем, романтично дивлячись на його розварений хвіст, перед тим, як викинути той хвіст у Лиман. Ми біжимо через Лиман у море – на бичків.
Розділ Б
І
В Одесі на молу, вподовж каменистих берегів, у дачних місцевостях з ренесансними назвами Люстдорф, Аркадія і інших теж сидять на каменях люди. У руках вудки, і вудку запускається на дно під камінь. Дном ходять головасті морські бубирі – це бички – і хапають насадку роззявленим ротом. Бичок – це голова, до якої почеплено маленьке тіло і ще менший хвіст – немов карикатура перших років двадцятого сторіччя – бурські генерали Бота, Де-Вет, Деларей [182] – величезні голови південно-африканських куркулів на малесеньких тільцях.
Заради такого малесенького тільця сидять люди на каменях навколо Одеси. Цей середньовічний спорт – це звичайно не є ловля бичків – і ці бички не потрапляють у консерви банки. І люди ці не рибалки, а рідні брати колекціонерам поштових марок, цигаркових етикеток і навіть якомусь із Ротшільдів, що зібрав єдину в світі, колосальну, майже повну колекцію пташачих вошей.
Щоб побачити, як ловлять бичка насправді, для консервних банок, треба потрапити, скажімо, на Кут. До Кута ще далеко. Ми виїхали рибальською шаландою з Кизима в Широку – це тільки перший етап путі.
Така собі рибальська шаланда – не дачний потяг і не автобус до Липового Гаю.[183] Коли вона одпливе – точно невідомо. Може сьогодні, а може післязавтра. Треба, щоб рибалки покінчили всі справи в Кизимі, одержали махорку на ввесь колектив, одержали хліб, одержали чоботи й мануфактуру на ударників, і коли все це наладовано в шаланді, треба, щоб був вітер. Словом, цей спосіб мандрувати найбільше нагадує пасажирський аероплян у туманну годину. Не полетіли сьогодні – полетимо взавтра, а то й післязавтра. Якщо буде вітер, то не буде туману, але зате гойдатиме.
182
Бота Луїс (Louis Botha; 1862–1919) – бурський воєнний і політичний діяч, дипломат, Девет Християн Рудольф (Christiaan Rudolf de Wet; 1854–1922) – бурський генерал, Коос Деларей (Якобус Геркулес) (Jacobus Herculaas Koos De la Rey; 1847–1914) – бурський генерал, національний герой бурів.
183
Липовий Гай – історична місцевість у Харкові, а також пасажирська залізнична платформа.