Але єдине, що зараз має значення, — це повернути Кору. Решта — пусте. На думку Марко, це складна невротична родина, але вони всі люблять Кору. Він зморгує сльози, які знову підступили до очей.
Детектив Ресбак зауважив прохолоду в стосунках батьків Анни та їхнього тестя. У більшості випадків подібні бар’єри розмиваються у скрутних ситуаціях, хай навіть ненадовго. Але це не просто скрутна ситуація. Це історія, в якій батьки начебто залишили дитину вдома саму і останню викрали. Спостерігаючи за тим, як родина скупчилася на канапі, він одразу розуміє: батьки не звинувачуватимуть ні в чому свою обожнювану донечку. Чоловік же буде цапом-відбувайлом — усю провину звалять на нього, справедливо це чи ні. І скидається на те, що він про це знає.
Батько Анни встає з канапи та підходить до Ресбака. Він високий, широкоплечий, із коротким сталево-сивим волоссям. У ньому спостерігається якась упевненість, що межує з агресією.
— Детективе?
— Детектив Ресбак, — підказує той.
— Річард Драйз, — каже чоловік, простягаючи детективові руку.
— Розкажіть, що ви робите для того, щоб знайти мою онуку, — чоловік говорив тихо, але владно; він звик бути головним.
Ресбак пояснює йому:
— Офіцери прочісують місцевість, опитують усіх, шукають свідків. У будинку та довкола нього працюють експерти. Ми надіслали опис дитини до місцевих та національних ЗМІ. Незабаром вони проінформують людей. Можливо, нам пощастить і ми знайдемо щось на камерах відеоспостереження, — тут він зробив коротку паузу. — Ми сподіваємося швидко знайти зачіпки.
Подумки ж Ресбак не наважується промовити: «Ми робимо все можливе, але, може статися, цього буде недостатньо для порятунку вашої онуки». З досвіду йому відомо, що розслідування можуть затягуватися, якщо не відбувається потужного прориву на початку. В маленької дівчинки замало часу, якщо вона взагалі ще жива.
Драйз підходить ближче до нього, так близько, що Ресбак відчуває запах його лосьйону після гоління. Драйз кидає через плече погляд на доньку і каже ще тихше:
— Усіх збоченців перевірили?
Ресбак дивиться на цього великого чоловіка. Він єдиний зміг вкласти найгірше у слова.
— Ми перевіряємо всіх, про яких нам відомо, проте завжди лишаються ті, про яких ми не знаємо.
— Це вб’є мою доньку, — бурмоче Річард Драйз собі під носа, дивлячись на неї.
Ресбак розмірковує над тим, чи відомо батькові про післяпологову депресію доньки. Можливо, зараз не час питати. Натомість він хвильку вичікує й каже:
— Ваша донька згадала про те, що ви досить заможна людина. Це так?
Драйз киває:
— Можна так сказати.
Він поглянув на Марко, але той втупився в інший бік, на Анну.
Ресбак запитує:
— Як ви думаєте, чи може в цього злочину бути фінансовий мотив?
Чоловік спершу видається здивованим, але потім замислюється над цим.
— Не знаю. А ви думаєте, що в цьому річ?
Ресбак злегка похитує головою:
— Ми ще не знаємо. Це, звичайно, не виключено.
Він дозволяє Драйзу обміркувати це припущення.
— Чи є хтось у вашому бізнесі, можливо, хто заздрить вам?
— Ви вважаєте, що хтось міг украсти мою онучку заради того лишень, аби втамувати заздрість до мене? — чоловік, вочевидь, шокований.
— Я просто запитую.
Річард Драйз не відкидає цієї ідеї одразу ж. Або ж у нього величезне еґо, — думає Ресбак, — або ж за довгі роки він собі нажив достатньо ворогів, щоб вважати це за можливе. Нарешті Драйз хитає головою:
— Ні, на думку не спадає нікого, хто б міг таке зробити. В мене немає ворогів, принаймні мені про них не відомо.
— Це не дуже вірогідно, — погоджується Ресбак, — але часом трапляються дивні речі.
Він невимушено запитує:
— А що у вас за бізнес, містере Драйз?
— Пакування й маркування.
Він підіймає очі й зустрічається поглядом із Ресбаком.
— Ми мусимо знайти Кору, детективе. Вона моя єдина онучка. — Він плескає Ресбака по плечу й каже: — Тримайте мене в курсі, добре?