Він дістає з кишені візитівку й відвертається.
— Телефонуйте мені в будь-який час. Хочу знати, що відбувається.
За мить заходить Дженнінґз і говорить Ресбаку на вухо:
— Собаки прибули.
Ресбак киває і йде, лишаючи приголомшену родину в кімнаті.
Він виходить на вулицю до кінолога. Біля будинку припарковано вантажівку загону K-9[1]. Ресбак упізнає кінолога, це коп на прізвище Темпл. Вони вже працювали разом. Порядний чоловік, свою справу знає.
— Що там у нас? — запитує Темпл.
— Дитина зникла з ліжка десь після півночі, — відповідає Ресбак.
Темпл похмуро киває. Ніхто не любить справи про зникнення дітей.
— Їй півроку, тож сама вона не пересувається.
Це не той випадок, коли дитина прокинулася вночі, пішла собі блукати вулицею, втомилася і сховалася в якомусь сарайчику в саду. Якби то було так, вони б використали собак, щоб піти за запахом дитини. Цю дитину винесли з будинку.
Ресбак викликав тренованих на трупний запах собак для того, щоб за допомогою них встановити, чи не була дитина вже мертвою в будинку чи в машині. Натреновані собаки можуть відчувати запах смерті — на поверхнях, на тканинах — протягом двох-трьох годин. Хімія тіла після смерті змінюється швидко, проте не миттєво. Якщо дитину вбили й одразу ж забрали — собаки нічого не відчують, але якщо її забрали за деякий час — собаки можуть допомогти. Ресбак розуміє, що інформація, отримана завдяки пошуковим собакам, не має жодної ваги для доказової бази в суді, зокрема якщо не знайдено тіло. Але він відчайдушно намагається добути будь-яку інформацію, яку тільки вдасться. Ресбак вичавить користь із кожного інструменту слідства. У пошуках правди він невтомний. Він мусить дізнатися, що сталося.
Темпл киває:
— Почнімо.
Він підходить до задньої частини вантажівки, відкриває дверцята. Звідти вистрибують два однакових чорно-білих англійських спаніелів-спрінґерів. Темпл скеровує їх голосом і руками. Собаки без повідців.
— Почнемо з машини, — каже Ресбак.
Він підводить їх до «Ауді» подружжя Конті. Собаки йдуть поряд із Темплом, демонструючи ідеальну слухняність. Криміналісти вже там. Побачивши собак, вони мовчки відступають.
— Що там у нас? Я можу запустити собак? — запитує Ресбак.
— Так, ми закінчили. Давайте, — відповідає один із експертів.
— Вперед, — командує Темпл собакам.
Собаки починають працювати. Вони обходять довкола машини, принюхуючись. Вони застрибують до багажника, потім на заднє сидіння, потім на переднє і швидко вистрибують. Вони підходять до кінолога, сідають поряд і дивляться вгору. Він дає їм винагороду й хитає головою:
— Тут чисто.
— Спробуємо всередині, — каже Ресбак із полегшенням. Він сподівається на те, що дитина ще жива. Він хоче помилитися щодо батьків. Він хоче знайти її. Потім він нагадує собі, що не має права сподіватися. Слід лишатися об’єктивним. Він не може дозволити собі поринати у свої справи емоційно. Інакше він просто не виживе.
Собаки нюхають повітря, підіймаючись сходами, і заходять до будинку. Всередині кінолог веде їх нагору, і вони починають з дитячої.
Розділ 6
Анна сіпається, коли собаки заходять, відштовхує плечем руку матері й непевно встає. Вона мовчки, без жодного слова, спостерігає за кінологом із двома собаками.
Вона відчуває, що Марко підійшов до неї.
— Вони привели слідовиків, — каже вона. — Слава Богу. Тепер, можливо, щось з’ясується.
Вона відчуває, що він хоче взяти її за руку, але відштовхує його.
— Я хочу подивитися.
Детектив Ресбак виставляє перед нею долоню:
— Краще вам лишитися тут і дати собакам виконати свою роботу, — каже він м’яко.
— Вам потрібен її одяг? — запитує Анна. — Може, те, що вона носила, а я ще не встигла випрати? Я можу принести з пральні, вона внизу.
— Це не слідовики, — каже Марко.
— Що? — запитує Анна, повертаючись до нього.
— Це не собаки-слідовики. Це собаки для пошуку трупів, — каже Марко.
І тут до неї доходить. Вона повертається до детектива, біла як стіна.
— Ви думаєте, що це ми її вбили!
Її вигук шокує всіх. Усі завмирають, приголомшені. Анна помічає, що мати приклала руку до рота. На обличчі батька вимальовується гнів.
— Це казна-що! — гаркає Річард Драйз, обличчя його червоне, як цеглина. — Не можете ж ви всерйоз припускати, що моя донька завдала шкоди своїй дитині!
Детектив нічого не відповідає.
Анна обертається до батька. Він завжди захищав її, скільки вона себе пам’ятає. Але тепер він майже нічим не може зарадити. Хтось викрав Кору. Вперше в житті, дивлячись на батька, Анна усвідомлює, що вперше бачить його наляканим. Він боїться за Кору? Чи за неї? Чи справді поліція вважає, що вона вбила власну дитину? Вона не наважується поглянути на матір.