Марко помітно напружився.
— Чому ви сварилися? — запитує Ресбак, дивлячись Анні просто у вічі.
— Няня не змогла прийти, — відповідає Анна. — Якби не це, нічого б не було, — каже вона, ніби щойно це усвідомила.
Це щось новеньке. Ресбак не знав, що була ще й няня. Чому вони кажуть про це лише зараз?
— Чому ви раніше не згадували про няню?
— Хіба? — каже Анна, здивована.
— Хто ця няня? — запитує Ресбак.
Марко відповідає:
— Дівчина на ім’я Катерина. Це наша постійна няня. Навчається в останньому класі. Вона живе за квартал звідси.
— З нею ви говорили?
— Що? — перепитує Марко.
Здається, він уже не здатен слідкувати за перебігом бесіди. Можливо, через утому. Ресбак замислюється.
— Коли вона попередила, що не прийде? — запитує Ресбак.
— Вона зателефонувала близько шостої. Тоді було вже пізно шукати нову няню, — каже Марко.
— Хто говорив із нею по телефону? — Ресбак щось занотовує в записнику.
— Я, — каже Марко.
— Ми могли принаймні спробувати знайти іншу няню, — каже Анна докірливо.
— Тоді мені це не видавалося необхідним. Тепер, звісно… — Марко замовкає, опускає очі в підлогу.
— Можна мені її адресу? — запитує Ресбак.
— Я принесу, — каже Анна й іде на кухню. Поки вони чекають на неї, з кухні долинає бурмотіння: батьки Анни хочуть знати, що відбувається.
— Тож конкретно, через що ви сварилися? — запитує Ресбак, коли Анна повертається з кухні з папірцем, на якому нашкрябано ім’я та адресу няні.
— Я не хотіла залишати Кору саму, — прямо відказує Анна. — Сказала, що краще лишуся з нею. Синтія не хотіла, щоб ми приходили з малою, бо від неї багато метушні. Вона влаштувала посиденьки без дітей, через що ми й покликали няню. Але потім, коли вона сказала, що не зможе, Марко вирішив, що буде нечемно приходити з дитиною, якщо вже ми обіцяли бути самі, а я не хотіла залишати її вдома саму — от ми й посварилися.
Ресбак повертається до Марко, той мляво киває.
— Марко вважав, що якщо в нас буде радіоняня за стінкою і ми ходитимемо до неї щопівгодини, усе буде добре. Нічого поганого не станеться, так ти сказав, — у голосі Анни раптом почала вчуватися злість на чоловіка.
— Я помилився, — каже Марко, повертаючись до дружини. — Мені шкода! Це моя провина! Скільки разів іще мені повторювати?
Детектив Ресбак спостерігає за тим, як тріщина у стосунках подружжя перетворюється на прірву. Брунька напруженості взаємин, яку він помітив одразу після зникнення їхньої доньки, розкрилася у квітку взаємних обвинувачень. Взаємопідтримка, яку вони демонстрували в перші хвилини й години розслідування, почала кришитися. Та і як їм було втриматися? Їхня донька зникла. На них тиснуть з усіх боків. У їхньому будинку — поліція, преса стукає їм у двері. Ресбак уже знає, що якщо тут є, що шукати, він це знайде.
Розділ 8
Детектив Ресбак залишає будинок Конті та вирушає до няні, щоб перевірити слова батьків. Стоїть пізній ранок, і, долаючи цю коротку відстань зеленою вулицею, Ресбак прокручує в голові справу. В будинку та на подвір’ї немає жодних підтверджень вторгнення. Але на цементній підлозі в гаражі є свіжі сліди шин. Він підозрює батьків, але тепер на сцені з’являється няня.
Коли він приходить за адресою, яку дала йому Анна, двері йому відчиняє стривожена жінка. Видно, що вона плакала. Він показує їй посвідчення.
— Я так розумію, Катерина Ставрос живе тут?
Жінка киває.
— Це ваша донька?
— Так, — відповідає мати дівчини, заспокоївшись достатньо, щоб говорити. — Пробачте, зараз не дуже вдалий час, — каже вона, — але я знаю, чому ви тут. Заходьте, будь ласка.
Ресбак заходить до будинку. Коридор веде у вітальню, котра, як виявилося, переповнена заплаканими жінками. Три жінки середнього віку й молода дівчина до двадцяти сидять за журнальним столиком, заставленим тарілками з їжею.
— Вчора померла наша мама, — пояснює місіс Ставрос. — Ми із сестрою намагаємося все організувати.
— Вибачте, що заважаю вам, — каже детектив Ресбак, — але, боюся, це важливо. Ваша донька вдома?
Утім, він уже помітив її на канапі поміж решти жінок середнього віку: кругловида дівчина, чия рука саме нависла над тарілкою з тістечками, коли раптом вона підняла очі й побачила, як до кімнати зайшов детектив.
— Катерино, до тебе прийшов поліцейський.
Катерина та всі її тітки витріщаються на детектива. З очей дівчини починає бити фонтан щирих чистих сліз, вона питає:
— Це щодо Кори?
Ресбак киває.
— Не можу повірити, що хтось викрав її, — каже дівчина, кладучи руки на коліна, забувши про тістечка. — Мені так шкода. В мене померла бабуся, тому я мусила відпроситися.