— … і нікому не довіряю. Надто багато довкола лицемірства і жорстокості. Небезпеки для таких, як я.
Вона поглянула на Олексія і, провагавшись кілька секунд, вимовила:
— Але у вас я небезпеки не відчуваю…
Поставила на стіл недопитий келих.
Підвелася з м’якого пуфа, відійшла до вікна.
Олексій змушений був підвестися.
Ванда обернулася до нього. Глянула дивним поглядом мигдалевих очей.
— Один мій друг сказав, що у мене немає навичок соціальної поведінки. Ви теж так вважаєте?
Олексій підступив до неї:
— Я вважаю, що це те, що відрізняє вас від інших…
— Правда?
Олексій кивнув.
І відставив свій бокал.
Ну, повернемось до власноруч обскубаної Мусі!
Вона, здається, добре увійшла в роль обуреної дружини і подумала, що має повнісіньке право втрутитися в хід події, яка розгорталася за зачиненими дверима ось уже не менше п’яти хвилин.
Згадала нещодавно побачені кадри з фільми, ті, що підгледіла вночі у вікно кінозали. Мізансцена передбачала активні дії!
Муся рішуче розчахнула двері каюти, увірвалася досередини, немов фурія.
І заклякла посеред кімнати, адже далі просто не знала, як у такому випадку діяла б Віра Холодна: її напарник стискав в обіймах прекрасну Ванду, його руки красномовно знаходились під її хутряним коміром нижче лопатки.
Оголене плече світилося в тьмяному світлі, немов наливне яблуко.
Яка гидота, майнуло в голові у Мусі.
Але що вона повинна зробити? Певно, так само і висловитись!
— Яка гидота! — висловилась Муся, картинно притиснувши руки до чола: викапана Віра Холодна в стадії крайнього розпачу.
На диво, мізансцена вдалася: Ванда перелякано відстрибнула від Олексія.
Той гнівно чмихнув на Мусю, закрутив головою, знизав плечима — і різко вийшов із каюти, клацнувши дверима.
Увесь запал Мусі вмить зник.
Боса, в пеньюарі, з капелюшком стриженого волосся, розпашіла, вона стояла перед чарівною суперницею, відчуваючи себе не просто смішною — кумедною.
І жалюгідною до того ж.
Ситуацію врятувала не менш схвильована Ванда. І зробила те, чого Муся аж ніяк не чекала від такої на перший погляд сильної жінки.
Ванда закрила обличчя руками і немов підкошена впала на ліжко.
— Вибачте, заради бога… — здушено пробурмотіла вона. — Самотність — страшна річ. Мені соромно… Соромно…
Вона гірко заридала, зминаючи під собою шовкове простирадло і насуваючи його на голову.
Мусі стало прикро. Як кажуть, сам не гам і іншому не дам!
Олексій Крапка — вільна людина, і Муся тут ні до чого!
Постоявши кілька секунд над Вандою, що не припиняла схлипувати і вибачатись, Муся повернулася і тихо пішла з каюти.
Ще раз остаточно вирішивши, що вона ніколи, ніколи не вийде заміж!
Як би там було, але, переодягнувшись і ледь пригладивши волосся, Муся вискочила на верхню палубу в пошуках напарника.
Так і є!
Він стояв там, сповнений праведного гніву.
— Тепер я розумію, чому вас татусь у село заслав! — одразу сказав він. — Ви ж тицяєте носа не в свою справу!
— Справу? — аж підскочила Муся. — Чудова відмовка! Я ж сказала: мартопляс ви і бабій! Негідник! Від вас немає ніякої користі!
Олексій зморщився.
— Та вгамуйтесь ви, кішко!
— Хто кішка? Я кішка?
— Саме так. Кішка! Дика і до того ж… — він оглянув її і додав з незворушною посмішкою: — До того ж обскубана…
Муся накинулася на нього, розмахуючи кулачками:
— Якщо я кішка, то ви… ви…
— І нерозумна до того ж… — додав Олексій, стримуючи її відчайдушний натиск.
— Та ви ж її цілували! — продовжувала пручатися Муся, намагаючись висмикнути свої кулачки з його долонь.
— Знову ревнуєте? — гмикнув Олексій. — А, між іншим, це був звичайний слідчий експеримент! А ви завадили…
— Що? Завадила?! Який іще експеримент? — припинила смикатися в його руках Муся.
— Ну нам же потрібно… ту… родимку… знайти… — трохи присоромлено вимовив Олексій.
Муся задихнулася від огиди і гніву — навіть не знала, яке почуття опанувало нею більше.
— А-а-а-а… — проспівала тоненьким голосом. — Бідненький… То ви таким чином родимку шукали. Співчуваю… А хто у вас на черзі наступна? Може, мадам Шток?
Олексій відпустив її руки, поправив комір сорочки, застебнув ґудзик: битва закінчилася.
— А я, до речі, ще вашого плечика не бачив, — сказав з іронією. — Хоча ж я ваш чоловік…
Ох і даремно ґудзик застібав!
Адже наступної миті Муся випросталась, мов тятива:
— Який іще чоловік? Ненавиджу! Жалюгідна нишпорка! Бабій!
Викинула праву ручку наперед і…
…і обидва почули за собою веселе покашлювання:
— Де любляться — там і чубляться.
Князь із купцем немов змовились підглядати!
Олексій скористався давнім прийомом, котрий гарненько спрацював не далі як учора: притис Мусю до себе, зображаючи шалену пристрасть.
Але цього разу не поцілував, адже Муся загрозливо клацнула зубками прямо перед його носом.
Вирвалась і побігла геть.
Муся спускалася нижче і нижче сходами палуб, доки не опинилася на самому нижньому поверху перед металевими дверима з написом «Службовий вхід».
Тут було тихо і, звісно, жодної душі з поважного товариства, яке їй добряче набридло.
Муся сіла на сходи, дослухалась: звідкись лунали звуки працюючого колеса і гудіння машин.
Сиділа і міркувала, що треба було б допитати мадам Шток з приводу персня і можливого візиту її чоловіка-небіжчика до каюти посла.
Рівномірне гудіння пароплава і дивний брязкіт, що линув знизу, заколисував, навіював священний трепет.
Цікаво, як працює серце цього плавучого звіра?
Муся уявила оголених і засмаглих до чорноти кочегарів, що кидають у червону пащеку топки вугілля.
А що там іще?
Певно, крутяться якісь колеса, чіпляючись одне за одне, мов у механізмі годинника.
Цікавість узяла гору.
Муся відчинила металевий люк і почала спускатися ще нижче.
Пішла вузьким темним коридором. Тут не було ані червоних килимів, ані гасових ліхтариків.
Пошарпані металеві двері були зачинені на великі такі ж пошарпані гаки. Що за ними? Каюти матросів? Машинне відділення?
По ще одних вузьких сходах спустилася нижче.
Повіяло холодом, світло згустилося до чорноти.
Одна з дверей завтовшки не менше як двадцять сантиметрів виявилася прочиненою.
З неї повіяло крижаним холодом.
Муся зазирнула досередини.
Була б менш рішучою, то відсахнулася б! Адже побачила те, що не бачила ніколи.
Це була простора льодовня.
На прикріплених під стелею гаках висіли коро в’ячі туші…
Цілий ліс червоних коров’ячих туш погойдувався перед її очима.
Підлога була брудною від засохлої крові. По всьому периметру яскравіли в приглушеному світлі єдиного ліхтаря крижані гори.
У діжках, кошиках, тазах і казанах лежала риба, зберігалися овочі і все те, що подається гостям на сніданок, обід і вечерю в їстівному та досить естетичному вигляді.
Мусю знудило від скаженого аромату.
Прикриваючи ніс і рот хусткою, вона ступила вперед.
У ту ж мить почула скрегіт металевих дверей.
Певно, їх заклацнуло протягом. Муся різко обернулася і вперлася руками в двері.
І почула найжахливіше: з того боку хтось зачинив двері на гак і почав прокручувати ключ у замковій шпарині.
Муся щосили закалатала в металеву стіну, захлинулась власним криком: «Не зачиняйте! Я тут! Випустіть мене!»
Марно.