— Суть справи?
— Ірка.
— То твій партнер — Деберц?
— Так. Чорт, ти розумна і зла, як змія. Я вже й забув, якою ти можеш бути. Поїдемо, прошу тебе.
— А якщо не схочу?
— Ну, чого ти?..
Звичайно ж, я знаю, що буде. Мене просто запхають в машину і все одно відвезуть туди, куди й збирались. Просто він дає мені змогу зберегти гідність. Він теж добре знає мене, і цього не треба забувати.
— Я втомилась, знаєш? За годину маю бути вдома.
— Як скажеш.
Я сідаю в салон темного БМВ і машина м’яко рушає. Він сидить поруч, я чую запах дорогого одеколону. Він так і не почав палити, здоров’я береже, не інакше.
— Лізо…
— Стасю, я не хочу з тобою розмовляти, ні на які теми.
— Чорт, ти завжди була така затята!
— Отож.
— Послухай, будь ласка, ну послухай же! Я багато думав про нас з тобою. Так, я вчинив дурницю, визнаю. Я був надто молодим, я гадав…
— Я знаю. Ти вважав, що в тебе попереду так багато, ти зустрінеш когось, кращого за мене, так? І тому ти втоптав мене в багнюку і пішов своєю дорогою. Ти про це думав?
— Лізо, я… я визнаю. Але стільки років минуло, а я так і не зустрів нікого…
— І тепер ти вирішив, що варто повернутися і витягти мене з болота? Я вилізла сама. Ну, хай не сама, Рудий допоміг. А ти тепер…
— Але ми можемо почати все знову.
— Навіщо?
— Бо я все ще кохаю тебе.
— Заїжджена пісня.
— Але це правда. Єдина правда, яка в мене є.
— Це ти так кажеш.
— Лізо!
Я мовчки відвертаюсь до вікна. Мене більше не хвилює його присутність. Він байдужий мені. В цю хвилину я зрозуміла: він байдужий мені, ми існуємо в паралельних світах. І я не хочу нічого міняти в даному розкладі.
6
Колись давно доля звела нас під одним дахом — інтернат у паскудному містечку Березань, Павло Семенович Рожко, що завідував ним і був нам всім за батька, ми так і називали його — Старий. Все те було так давно і тепер знову наздоганяє мене, хапаючи за поли.
— Лізко, швидше, довго ти порпатимешся?! — Рудого б'є нетерплячка.
— Зараз, ось тільки складу портфель на завтра. Чого ти смикаєшся? Встигнемо.
— Ми завжди спізнюємось.
— Ну то й що?
Нема куди поспішати, та й не люблю я оті заняття з танців, дурницю Старий вигадав. Ну навіщо нам вміти танцювати такі речі, як вальс чи танго? До того ж, усім? Тим більше, що зараз так не танцюють. Та в Старого на все є своя думка: «Те, що вмієте, за плечима не носити». Ото й доводиться щодня бігти до танцкласу. А я не люблю щось робити прилюдно. От Ірка — в неї все виходить з першої хвилини, а я маю годину відпрацьовувати кожен рух, і в мене все одно не вийде так, як у неї — легко і природно. Це тому, що я надто висока. Добре, що Рудий теж добряче виріс. Є мені пара, але вигляд, мабуть, маємо доволі комічний. Тож якщо і взагалі не підемо, я не стану побиватися.
— Давай краще втечемо за територію і підемо до річки?
— А що на це скаже Старий?
— Чорті Добре, ходімо.
— Чого тобі ті танці так вадять? А мені навіть подобається.
Може, і мені б подобалося, коли б не Стась. З малого непомітного хлоп’яти вилюднів він минулого літа на високого парубійка, вже й під носом сіється в нього, чуб чорний зачісує якось так гарно, а очі… І я маю перед ним обертатися, як корова на льоду. А від того, що він десь поряд, руки й ноги взагалі клякнуть. Може, хтось би й спробував насміятися, та Ірка налетить, як кібець — тільки пір’я зі сміхованця посиплеться, були вже випадки. Дарма, що вона молодша на три роки, а бойова. Завжди хотіла мати таку сестру.
— О, наша прима-балерина таки прийшла!
Це Танька Петрова, тварюка, ненавиджу! Колись давно, щойно я з’явилася в інтернаті, то добряче відбила їй печінки, але вона, либонь, вже забула науку. Виросла Танька товстою, коротконогою, на диво злостивою і неохайною.
— Хто б говорив! Піди, соплі витри, воша недобита.
— Що ти сказала?!
— То ти ще й глуха? Чи вуха не чистиш? Попроси в Юхимівни мила та помийся, бо смердиш так, що хоч кватирку відчиняй.
Я й не думала, що вона така вразлива. Та обличчя її враз зблідло, очиці загрозливо звузились.
— Дівчатка, заспокойтесь негайно!
Мила вчителька танців Любов Юріївна, така собі граційна статуетка, що вона може зробити? А Танька втратила всі гальма. Власне, я навмисне роздратувала її, але більше танцювати я не хочу, тож після бійки мене випруть з групи. Таньчин кулак майнув близько, але я відхилилась і вдарила її ногою — так, як вчить тренер наших хлопців, а я підглядала в щілину.