— Це я вже зрозумів. Але що ми можемо зробити? Може, звернутись до міліції?
Рудий роздратовано стенув плечима. Я ж ледве втрималась, щоб не плюнути від роздратування. Звернутись до міліції! Одразу видно, що хлопець виріс у законослухняній Європі.
— Це виключено, — я маю йому пояснити. — Як ти гадаєш, ті, що викрали тебе й твого батька, просто так собі, дрібні злодюжки? Ні, якщо вони зважились на божевільний вчинок — викрадення іноземних бізнесменів, то вони мають і кошти, і владу. І навіщось їм це було потрібно. А наша міліція завжди на боці того, в кого гроші.
— Але я можу заплатити!
— Твої гіпотетичні рахунки тут ніщо — порівняно з готівкою.
— І що, всі працівники міліції такі?
— Не всі. Але в жодного з них, на жаль, не написано на лобі: «Беру хабарі» чи щось подібне. Я не уявляю навіть, до кого можна звернутись, розумієш? Тобі треба пробитись в німецьке посольство. У Дніпропетровську воно є, але, я гадаю, ти туди не втрапиш, тобі не дадуть. Якщо вони знають, що ти живий, а ти їм потрібен мертвим, а по всьому видать, що це так і є, — все, гаплик. Треба щось інше придумати. До речі, я точно знаю, хто саме з нашого криміналітету причетний до твоєї справи.
— І хто? — Рудий дивиться з підозрою. — Лізо!
— Це Деберц. А в партнерах у нього ходить Скальпель.
— Що? Ти хочеш сказати, що це…
— Так. Стась, власного персоною.
— Чорт!
Кришталева попільничка розлетілась на дрібні скалки — Рудий в запалі невдало махнув рукою. Скоро він випускатиме пару так, як психопат Деберц. Мабуть, в його житті замало сексу, і я цьому виною. Хоча звідки я знаю, чим займається Рудий на довгих нічних чергуваннях?
— До речі, я так і не зрозуміла. А чим ви з батьком займались на наших теренах? В чому суть бізнесу?
— О, це старе і нове одночасно. Освітлювальні прилади — від побутових бра і торшерів до складного обладнання кіностудій.
— І хто є власником?
— Формально — акціонери, але половина акцій була в нас із батьком, а тепер… тепер у мене.
— Тобто, після смерті батька ти став єдиним власником бізнесу?
— Фактично так.
— Отже, єдина людина, якій вигідна смерть твого старого, це ти?
— Що ти цим хочеш сказати?! Що я вбив батька, інсценував викрадення і…
— Вибач, друже, але справа зараз має саме такий вигляд. — Рудий про щось гарячково розмірковує. — І або це і є правда, або хтось тебе добряче підставив. І я поки що вагаюся щодо остаточного висновку.
8
Я завжди гадала, що коли міліція встановлює спостереження за кимось, то робить це таємно. Та сьогодні мені довелось докласти титанічних зусиль, щоб «не помітити» бравого служаку лейтенанта Огієнка, що, мов пришитий, кружляв навколо мене. Та в мене сьогодні така купа справ, що хай собі лейтенант як хоче. Власне, робити йому все одно нічого. Адже справжній злочинець може, чого доброго, і по морді хвицнути, а так — і людина начебто при ділі, і, знову ж таки, безпечно.
Сьогодні я займаюсь таким малоприємним ділом, як похорон. Добре, що існує фірма «Ритуал», і мені не довелось самій бігати між домовинами і жалобними вінками з жахливими паперовими квітами. Чи шкода мені Сашка? Чесно кажучи, ні. І хай мене судять святенники, хай просторікують, що будь-яку людину шкода, та, мабуть, у мене нема якоїсь хромосоми, що відповідала б за любов до будь-якого ближнього. Сашко народився нікчемою, пропив своє нікчемне, сіре життя і здох, як собака. Сьогодні його закопають — і більше ніхто про нього не згадає. Світ нічого не придбав від його життя і нічого не втратив з його смертю. Амінь. Якщо хтось не згоден, я готова вислухати аргументи.
— Ви зовсім не засмучені, пані Климковська.
Лейтенант Огієнко вигулькнув з-за могил, як тінь Гамлетового батька. От, чорт, нема душі моїй спокою. Не вдасться мені сьогодні погуляти.
— Звичайно, ні. Навіть вигляд робити не бажаю.
— І вам не шкода його?
— А вам шкода?
— Чесно кажучи, ні.
— То чого ви чекаєте від мене? Фальшивих сліз і акторства? Тоді ваша цнотливість буде задоволена? Абсурд. Слухайте, лейтенанте, що вам від мене треба? Чого ви ходите за мною? Вам коло мене що, медом помазано, чи вже всі злочинці сидять у вашій паскудній лягавці і пишуть явку з повинною? Якого дідька ви припхалися сюди?
— Збираюсь провести вас додому.
— Он воно що! Тоді почекайте мене на виході. Години за три я вийду.
— Не розумію…
— У мене сьогодні вихідний — у зв’язку з похороном. І якщо я потрапила в таке місце, я гулятиму тут до несхочу.