— Навіщо ви мені все це кажете?
Танька не продала нас. Вона дивилась мені в очі і брехала слідчому. Вона ненавиділа мене, та змушена була брехати слідчому, і від цього ще більше ненавиділа мене. Та вона нас не продала. Старий таки недарма прожив своє життя.
— Я хочу розібратись у цій темній історії.
— Я не вбивала Сашка і нікого не наймала для цього.
— Я не про те. Що ви його не вбивали, це для мене аксіома. Ви надто розумна для такої дурниці. Але з ким сплутали вашого сусіду?
— Я ще раз вам кажу: я не знаю.
— А я думаю, що знаєте. Послухайте, Лізо, ви мені дуже симпатичні. І я не хотів би, щоб з вами щось трапилось. Щось погане. Я ще маю надію, що зможу стати вам другом.
— Тільки коли спекаєтесь своїх погонів. Та й то навряд.
— Я вам такий неприємний?
— Ні. Не в цьому справа. Зрозумійте, лейтенанте, одну просту річ: я не здатна ні на які стосунки. Я не потерплю поряд нікого, хто претендує на якісь мої почуття чи емоції. Я просто живу, але якби мені сказали, що завтра настане кінець світу, але я можу цьому перешкодити, просто поворухнувши пальцем, я б затисла руки в кулаки.
— Я починаю розуміти…
— Отож, дякую, що підвезли. Це було дуже мило з вашого боку, правда. Але вам, з вашою зовнішністю і обходженням, зовсім неважко буде знайти іншу, повноцінну жінку. Зробіть це.
— Це через Стаса Дорошенка? Так?
— Прощавайте, лейтенанте.
Я не збираюсь вести з тобою задушевні бесіди. Я нікого не впущу до себе. На дверцятах замок, нікого нема вдома — оце так для всіх. Ну, може, Рудий… Та він все розуміє і без ідіотських розмов.
— Лізо, я щодо меблів…
Матвіївна чигала на мене в коридорі. Чортова потороча, тебе тільки бракувало зараз! Я не в тому настрої, і найбільше мені хочеться зараз дати комусь копняка, бо надворі осінь, зима все ближче, і в моє життя знову намагається просотатися Стась, а ще один набридливий тип у погонах переслідує мене, а вдома чекає темна особа — Андрій чи Андерс, і щодо нього в мене є не дуже приємні думки і здогади…
— Лізо, ти чуєш? Віддай мені меблі Антонівни…
— Чому?
— А нащо вони тобі? Вони ж не твої.
— Та й не ваші.
— Віддай, чуєш?
А пішла б ти… Ні, туди тебе посилати вже запізно, надто ти стара і потворна. Хіба який геронтофіл знайдеться.
Він спить сном праведника, вкрившись пледом. Що мені з тобою робити, хлопче? І де ти тільки взявся на мою голову. Все-таки добрі справи ускладнюють життя. Власне, я можу отримати зараз десять тисяч баксів, та щось мені підказує, що не бачити мені цих грошей, як власних вух. Як ти опинився тут? І вже аж надто плутана твоя розповідь, бо такий провал у пам’яті можуть викликати деякі препарати, та от що дивно: я добре пам’ятаю, як мила тебе, та не побачила жодного сліду від ін’єкцій. Струс мозку в тебе легкий і провалу в пам’яті викликати не міг. Тоді що відбувається?
Я йду до ванної. Мені хочеться посидіти під душем і подумати. Найкраще мені думається під шурхіт води, тому я люблю дощ, але тільки літній, коли тепло і вогко. І дихається легко. Що ж відбувається? Якщо цей хлопець каже правду, є купа розбіжностей. Наприклад, він сказав, що машина підстрибнула на вибоях і багажник відкрився. Але та машина, що їхала, була «мазда», в неї так багажник не відкривається, це технічно неможливо. Ну, хіба що припустити, що його просто не закрили як слід, але тоді викрадачі точно божевільні — кладуть до багажника такий «вантаж» і не закривають, як слід, кришку. Ні, не сходиться.
І розповідь про дружину Клауса Вернера, Анну. Щось не віриться мені в таке благородство. Як він там сказав: тепер підприємство належить йому? А що ж отримує Анна? Що там, у заповіті Клауса Вернера? І чому його вбили, а Андерса — ні? Я не розумію, на що робиться ставка. Хіба що він сам влаштував усе, але навіщо? Аби отримати гроші і бізнес? Та в нього і так все було. Чи це він так каже? І як він опинився тут, у Запоріжжі? Де Київ, а де ми! Ні, не сходиться щось у цій історії. І потім: навіщо вбили Сашка? Якщо хлопця шукають, то він потрібен їм живий, навіщо вбивати? Чи вони везли його тоді, щоб десь убити? Але чи не простіше було вбити там, де допитували і завантажити у багажник труп, який вже напевне нікуди б не втік? Я точно знаю, у кого є відповіді на моє запитання. Деберц, психопат і придурок, ось хто має знати, що сталося. Але я не можу просто прийти до нього і сказати: будь ласка, розкажи мені, що то за хлопця ти тримав у підвалі. Не знаю, що робити, але в мене погане передчуття.