— Отже, Анна — єдина дружина Клауса?
— Так. Вони були одружені давно, майже сімнадцять років. У них були непогані стосунки, та останнім часом зіпсувались — така в мене інформація.
— Але навіщо було вбивати Вернера?
— Хтозна, я ще не розібрався до кінця.
— А до чого тут я?
— Ви — спадкоємниця. І зараз, швидше за все, вас розшукують адвокати Вернера.
— То чому я досі жива?
— Тому що, якщо ви помрете, і помрете бездітною, всі гроші підуть на благодійність, така умова. Саме тому ви досі серед живих.
— А навіщо мене вплутувати в неприємності?
— Бо якщо ви, наприклад, сядете у в’язницю, то спадщиною опікуватимуться адвокати, а рада директорів працюватиме, як і раніше. Андерс входить до складу цієї ради.
— І тому вбили Сашка, щоб підставити мене?
— Саме так. І це б у них вигоріло якнайкраще, аби ми не йшли по сліду. Я одразу зрозумів, що вас підставили. Андерс зробив перше, що здалось йому слушним, він же був поряд і побачив все на власні очі. Він вирішив, що це аж надто очевидно — замовити кілерові п’яницю, що отруює життя, і отримати в повне володіння нерухомість. Не врахував тільки місцевий менталітет. Послуги професіонала коштували б у цьому випадку більше, ніж ви б виручили за нерухомість. Природніше було найняти бомжів або отруїти. Та, запевняю, міліція теж не дуже б розбиралась. Повісили б справу на вас — і все.
— А нащо Деберц…
— Коли стало зрозуміло, що міліція нічого не має до вас, на сцену вийшов Деберц. То дрібна фігура і ним пожертвували. За їх задумом він мав підставити вас на збуті наркотиків — оскільки ви лікар. Вже були готові фотографії з тої вашої єдиної зустрічі, вони б довели, що ви маєте справу із злочинцями, та плани змінились. Той негідник Андерс зрозумів, що це теж нічого не дасть, з багатьох причин. Він вміє орієнтуватись і одразу зробив поправку на вітер. Він викликав Деберца, той приїхав до вас додому, і Андерс застрелив його. Труп сховав у шафу і повідомив міліцію. Сусідки, до речі, всі як одна бачили, як Деберц заходив… Але це з боку Андерса була очевидна дурниця, експертиза зафіксувала час смерті, а у вас, Лізо, стовідсоткове алібі. Я думаю, Андерс невисокої думки про можливості нашої міліції.
Я до речі, теж. Але не настільки. Може, Андрієві просто набридло сидіти і він застрелив Деберца, аби вгамувати роздратування. Або ж не хотів, щоб Деберц патякав зайве про його справи. Хтозна, може, Деберц сам застрелився, збагнувши свою огидність і повну неестетичність.
— Не сходиться. — Вадику, я теж про це подумала. — Чим він міг його застрелити? В нього не було зброї.
— Ви впевнені? А от я сиджу тут і саме зараз дивлюсь на цю зброю.
— Що?!
— Ось вона.
Огієнко бере з купки речей золоту ручку. Ні, не може бути! Це ж просто ручка!
— На ній відбитки пальців Лізи. Він брав її через носовичок. А потім просто поклав туди, де вона й лежала — у шафку. Це зафіксовано в протоколі, до речі. Ми чекали на вас. Майте на увазі, там є ще два патрони. Тож тільки Андерс міг скористатись ручкою-пістолетом. А сам вийшов з квартири і розчинився в повітрі. За планом, міліція мала заарештувати Лізу біля трупа, та Стась сплутав карти — і мені, і йому.
Я ще тоді дивувалась, як це така гарна штучка в нього в кишені лишилась? От, сучий син!
— До чого тут Стась?
— Він запідозрив, що щось відбувається і почав розпитувати, цікавитись. І він слідкує за Деберцом. Він бачить, як той заходить у вашу квартиру — і робить висновки. Тому телефонує на залишений вам мобільник, і ви їдете до нього додому. Він не знає лише одного: він сам уже приречений, бо про його цікавість дізнався Андерс. Він посилає вбивць, які не чекали, що в будинку хтось іще, окрім Стаса. А тут ще Ліза так невчасно визирнула в вікно.
— Тоді чому він вам дзвонив? Я ж чула!
— Тому що я був єдиним, кому він на той час міг довіряти, а чому — то окреме питання. Ми хотіли, аби ви перечекали в безпечному місці. Ви везете трупи за місто, і за нашим планом повинні бути заарештовані. В цей час від вашої квартири відкликано міліцейську засідку — туди, куди ви повезли трупи. Та ви знову все сплутали, влаштували фейерверк і зникли. Ви розминулись з міліцією на тій дорозі, вони вже летіли туди. А ви тим часом, за іронією долі, їдете додому, де знаходите труп у шафі і не придумуєте нічого ліпшого, ніж просто викинути його подалі. Мені й на думку не спало, що ви вчините таку дурницю — повернетесь на квартиру. Дилетанти — непередбачувані істоти.
— Тоді навіщо ви хотіли нас нейтралізувати?