— І тому вона була… така?
— Власне, вона була психопаткою. Довгі роки подвійного життя зломили її психіку. І коли вона побачила Клауса Вернера, то злякалась страшенно. Він був схожим на її колишнього шефа, фон Штромбека. Вона поговорила з ним, і простодушний Клаус, не підозрюючи нічого лихого, підтвердив: так, дядько, що виховав його, — Адольф-Марія фон Штромбек. Цим він підписав смертний вирок Любі. І вам, Елізо. І зрозумів це занадто пізно.
— Йому сказав сам фон Штромбек?
— Так. Власне, дядько любив свого небожа над усе, мав за сина. І коли Клаус повернувся з відрядження в страшному розпачі, фон Штромбек заходився розпитувати, а потім по своїх каналах і дізнаватися, що саме сталося. Він довідався, чию дочку покохав Клаус. І дізнався, що має народитись дитина. Знаючи Ольгу, Штромбек чудово розумів, що чекає породіллю і новонароджену дитину, тому розказав Клаусові правду про Ольгу, пошукав у архівах потрібні негативи і передав їх потрібній людині. Як саме відбулася та передача, зараз уже не встановимо. І Корбут, і Штромбек мертві. Та Корбут, що тримав зв’язок з Климковськими, отримав компромат на Ольгу. Саме тому Клаусові вдалось нелегально проникнути на територію СРСР, аби підписати потрібні папери, що встановлювали його батьківство. Та забрати дитину він не міг. Можливо, він не раз шкодував, що не наполіг, та Люба не схотіла віддати дитину. Вона припустити не могла, що вас у неї відберуть, але сталося саме так. Люба сіла у в’язницю, а вас зареєстрували вдруге під іншим ім’ям по батькові і відправили до будинку маляти. Климковський кілька разів намагався звільнити дочку, та він теж був людиною з хворою психікою. В нього почала розвиватись паранойя, він боявся дружини.
— Все це я знаю без вас, полковнику. Знаю про Оксану і Анну, знаю про те, як загинула мати. Я хочу знати, що відбувається тепер, а не тоді.
— Не зрозумівши минулого, теперішнє не осягнеш, а майбутнього не матимеш.
— Хто це сказав?
— Я, — він всміхнувся майже людиноподібно. — Елізо, ви навіть не уявляєте, як вам поталанило в житті. Вас переслідували з дитинства, а от не дістали. Ольга майже збожеволіла. Вона шукала вас, намагаючись знищити. Вона боялась, що Клаус знову з’явиться в її житті — через ненависну онуку. Клаус і справді кілька разів робив запит про вас, та це не мало наслідків. Тим часом Корбут переводив вас з одного будинку маляти до іншого. Але з в’язниці виходить Люба. Вона бажає забрати дитину, а їй кажуть, що віддали вас на вдочеріння. Люба не вірить, продовжує шукати, а Ольга слідкує за нею. Того дня Люба написала Клаусові листа. Вона просила подбати про дитину і прощалась. Вона збиралась накласти на себе руки — від розпачу. Вдома з неї знущалась Ольга, роботи не було… Власне, лист міг і не потрапити до адресата, але чоловік, який взяв його, знайшов Клауса. Це коштувало йому зусиль, та він пожалів жінку, що так пристрасно просила його про допомогу. А Любу знову заарештовують. У камері вона накладає на себе руки. Ольга заспокоюється.
— Ну, і що? Я це вже знаю! До чого тут спадщина і Анна?
— А це друга частина історії. Як ви бачили, Анна була страшенно схожа на свою старшу сестру. Я завважив, у вас є фотографії, ви все ретельно збирали. Так от, тут мав місце дивний і прикрий збіг. Анна Вольська, за професією перекладач, супроводжувала групу туристів. Вона поїхала разом із сином, її випускали, вона кілька разів бувала в Німеччині, і треба ж було такому статись — у музей якимось вітром занесло Клауса. Коли він побачив Анну, то не повірив власним очам. Він знав, що Люба загинула, і не міг її забути. І тут зустрів її точну копію! Як там було, не варто розповідати, та за тиждень Анна стала фрау Вернер і поїхала з Клаусом, наплювавши на історичну батьківщину. Вона й не подумала, як доведеться після цього матері. Власне, Анна тільки зовні нагадує Любу. Та характер у неї інший. Вона безпринципна і жадібна, напрочуд зла і мстива — так згадують її колишні колеги і знайомі. Клаус, щоправда, бачить інше, для нього вона вміє прикинутись. А от старий фон Штромбек одразу розгледів, що за кралю привів до хати улюблений небіж. Він до самої смерті не бажав спілкуватися з невісткою. Та старий помер, все лишилось Клаусові, а він склав заповіт на користь Анни. Все б, мабуть, так і було, коли б кілька років тому Анну не розшукав Носик. І тепер починається казка. Носик одразу у всьому зорієнтувався. Він розуміє, що експортні операції зятя — найкращий канал для транспортування наркотиків. Запах кави перебиває всі інші запахи, жоден собака не почує. Анна погоджується, їй хочеться мати власний капітал. Справа видається безпрограшною. Так триває два роки, та десь з півроку тому фабриками Вернера зацікавився Інтерпол. Клаус був просто шокований, почувши, в чому його звинувачують.