Він добропорядний громадянин і бізнесмен, не йняв віри. І от він вирішує прослідкувати. І за кілька місяців розуміє: його дружина зовсім не та, за кого себе видає. Клаус жахнувся і побіг телефонувати агентові Інтерполу. Та його чує Андерс. До цього часу, до речі, Анна була впевнена, що на випадок смерті Клауса вона — єдина спадкоємиця грошей і бізнесу. Та разом із прозрінням Клаус змінює заповіт — потай від Анни. Його агент в Україні наймає детективів, що потай розшукують вас, Лізо. І за новим заповітом Вернера все має дістатись його доньці, Елізі, і розшукати її має контора «Ойлер і Мюллер». Та Анна й Андерс цього не знають. Вони вирішують прибрати Клауса. І найбільша їхня помилка — вбивство Клауса й інсценування викрадення. Цим вони повністю розв’язали нам руки, до того ми лише спостерігали. Вона підключає до справи батечка, ну а тут уже хлопці наламали дров. Уявіть собі їх жах, коли вони бачать заповіт. Все відписано якійсь невідомій Елізі. Вони починають відверто розпитувати про вас і слідкувати. Вони розуміють, що коли вас знайдуть адвокати, все загине. Знаєте, хто помітив, що за вами стежать, Елізо? Ваш дільничий Симоненко. Він і доніс інформацію до начальства, а потім і ми її отримали. Є ще питання?
— Не розумію… А навіщо було влаштовувати пастку Корбутові й нам?
— А, це… Справа в тому, що ви постійно нам заважали. Ваша підозріливість не знає меж. Ми хотіли, аби ви перечекали в безпечному місці…
— Тобто, у тюрмі?
— Ну, можливо… Та у вас дивні рефлекси і реакції. Ви не боїтесь тягти труп поночі — це ненормально. Ви переховуєтесь, і ми вас не можемо знайти. Ви не довіряєте другові, якого знаєте все життя. І ви постійно йдете попереду нас і людей Носика — на крок. Ви для нас невловимі, і я був страшенно радий, коли ви зв’язались з Огієнком. Та ви ж і йому не довіряли, так?
— А Огієнко не мав вигляд людини, якій можна довіряти.
— Атож, а хто має такий вигляд? Огієнко виконував свою роль і вдав, що продався Носикові. Та він не міг вам про це сказати, подробиці операції були засекречені. А ви… Ну, добре, я утримаюсь. Але одне Носик знав напевне: ви обов’язково прийдете до Корбута. Історію з негативом Клаус розповів Анні, а та — таткові. От Носик і встановив нагляд за квартирою полковника. А потім прислав запис старому Климковському.
— А до чого тут Ольга?
— Вона була божевільна. І Носик чудово знав, що їй досить одного поштовху, аби зірватися. Він знає, що ви прийдете до Корбута на одинадцяту. Він дзвонить Ользі і каже, що Корбут має намір передати негативи в пресу. Вона вже не здатна замислюватися, хто і навіщо дзвонить, а просто їде і вбиває полковника. Розрахунок був на те, що вас застануть біля трупа, та Ольга спізнилась, і ви зіткнулись. А старий Климковський взагалі заплутав справу. Він вже кілька років нікуди не виходив — мав хворе серце, ніхто не чекав, що він зробить те, що зробив. Носик думав, що він вб’є Ольгу вдома, і тоді все буде поховано, і два вбивства — Корбута і Ольги — ніхто не пов’яже між собою.
— План занадто складний.
— Звичайно. І базується на невірних посиланнях. Таких людей, якими були Климковські, передбачити неможливо. Він думав, що старі контррозвідники переб’ють одне одного, але не так.
— Дурня якась.
— Треба знати Носика. Він не відступається. Поки що все йде, як треба, та на черзі Стас Дорошенко. Проблему вирішено геніально: наймаються дівчата-кілери, а потім «прибираються» і вони, і їхній бос. Чисто і без турбот. Та Білий, наляканий неминучою розправою, зголошується з нами співробітничати, і ми дізнаємося, що його вже допитувала така собі жіночка, зла і жорстока. Отоді ми й вирішуємо, що вже досить. Огієнко переконує Носика, що зможе спекатись вас так, що вже ніхто не знайде — і інсценує вибух. Він навіть уявити не міг, що ви зробите таку дурницю і прихопите автомобіль.
— Треба було мені розказати.
— Так, можливо.
— Навіщо ж він підірвав власну машину?
— То не він. Справа в тому, що Анна, налякана втратою добробуту, починає сама діяти, водночас з Носиком. Спочатку вам під ноги впав Андерс — для цього йому натовкли пику, трохи обпекли і порізали, нічого суттєвого. Та Андерс сплів вам казку, якій ви не повірили.
— Навіщо те було потрібно?
— Не забувайте, що вас вивчали. І зробили висновок: ви не зможете покинути помирати побитого чоловіка, так?
— Ну, власне кажучи…