Очень медленно я прихожу в себя.
Кажется, это начинается.
Іноді Конрадові здавалося, ніби він не пам'ятає якихось змістовних і важливих ланок, що становлять, власне, його життя. Так, він дуже погано пам'ятав, що робив, коли в нього ще не було грошей та слави. Утім він був цілком впевнений, що починав з нуля. Але як саме? Чи працював він десь? Певно, що так. Йому було це настільки зрозуміло і ясно, що він не міг ухопити власні думки за початок і почати розмотувати клубок пам'яті. Дійсно, що він робив, наприклад, коли був ще не одруженим? Чи кохав він ще когось, коли ще не знав своєї дружини? Конрад намагався уявити, як приходить додому, а дружини немає, тобто ще немає у його житті взагалі. Що він робив? Як вони познайомилися? Невже він навіть цього не пам'ятає? Він пам'ятає, що йому завжди щастило.
Конрад вийшов зі свого кабінету, підійшов до дружини, що дивилася улюблену передачу у залі. Вона притискала до себе маленьку подушечку.
— Кохана…
Раптом Конрад збагнув, що саме він збирається питати. Він збирається спитати у своєї коханої дружини, як вони познайомилися. Мабуть, це має виглядати так: «Люба, ти випадком не пригадуєш, як і де саме ми познайомилися? А це не ти часом запропонувала нам одружитися, бо я геть нічого не пам'ятаю. Чесно. Як ти взагалі знала, що я буду щасливий та погоджуся?».
А вона вже повернулася, здивована, нарешті спитала:
— Що ти хотів, любий?
— Я... я хотів...
Конрад розгублено втупився у телевізор. На телеекрані атлетично побудований здоровань щось промовляв до прихильної аудиторії.
— Що, кажи... — Вона взяла Конрада за руку.
— Я хотів сказати, — Конрад дивився їй у вічі, — я хотів сказати, що дуже тебе кохаю.
Вона усміхнулася.
— Йди сюди.
Провалля.
Я прекрасно знаю, что мне нужно. Мне нужно написать этот чертовый роман, набрать его, воспользовавшись старыми связями, стать богатой и знаменитой и уйти из этого дурдома. Из этого места моей ежевечерней пытки. Да, я должна сделать это.
Но у меня катастрофически нет сил. У меня нет сил совершить хотя бы одну попытку, не хватит сил пережить хотя бы одну неудачу. Нету никаких сил. Мне сложно дойти до дома от остановки. И до работы от памятника Шевченко. Меня раздражает, когда маршрутка проезжает на три метра дальше, чем надо. Кстати, кому надо? Потому что эти три метра мне приходится идти ногами, а у меня нет сил. Люк, о котором писал Виктор Ерофеев, тот, который соединяет нас с Богом, у меня закрыт напрочь. Наглухо. В последнее время, после этих измен.
Я уже молчу о том, что злость бывает совершенно неуемной. Я представляю себе сцены убийства. Иногда мне кажется это вполне естественным. Меня останавливает только один вопрос — и что? Ты — и труп твоей любви. И что? Лучше? Нет, это невозможно.
Теперь мне вспоминается Гришковец. «Меня спрашивают: а как ты хотел? А чего ты хотел? А как я хотел? Чего я хотел?». Щось у цьому дусі.
Так и я. Чего я хотела? Ну ясное дело, не этого.
Коли Конрад знову усвідомив себе, була вже ніч. Що відбулося?
Що взагалі відбувається?
Несподівано Конрад згадав, як розкрутив свій сценарій — це була його перша і велика перемога.
Він запропонував свій твір, чи то пак, не свій, але неважливо, самому-таки Міністру культури. Справді, у це важко повірити, але все саме так і було.
Було якесь дуже велике зібрання, там спілкувалося багато відомих людей, і ти, Конраде, ти там теж був, що ти там робив, Конраде?
Конрад підійшов до нього впритул і сказав: добридень, пане Міністр. Добрий день, маю Вам дещо розказати. У нас дуже молода країна. Нашій країні надзвичайно потрібні талановиті майстри, бо будь-якій громаді потрібні герої, чи назвіть по-іншому. Якщо зможете. Я написав талановитий роман, ось він. За місяць мені запропонують поставити фільм за цим твором. Відомий режисер мене знайде і скаже: Конраде, я прочитав твій роман, я чув, сам пан Міністр висунув тебе у митці. Я хочу зняти фільм за твоїм незграбним романом, бо я надзвичайно хочу, щоб у нашій країні були такі, як ти, наївні герої, які настільки безглузді, що вони можуть пропонувати свої твори міністрам культури.
Конрад підійшов до нього впритул і сказав: я маю дещо дуже талановите. Міністр трохи здивовано подивився на нього і чемно посміхнувся. Я маю дуже добрий сценарій, точніше, цей твір можна використати ще й у такий спосіб. Це дуже добрий сценарій — на мільйон доларів.
Міністр схилив голову набік.
Я знаю, хто гратиме яку роль. Це мають бути лише професіонали. При цьому спецефектів у фільмі майже не буде.