Дослухавши повідомлення, що його старанно запам'ятав автовідповідач, Стефані трохи подумала — і зателефонувала Ларсові.
Мене попереджали щодо тебе, Ларсе. Мені говорили, що ти трохи проблемна людина, Ларсе, але, можливо, саме це мені й потрібно зараз — побути з кимось проблемним, аби хоча б на якийсь час забути про свої власні проблеми. Та на який там час, скільки можна, Ларсе, я хочу забути їх назавжди. Дозволь мені викласти всю себе в цій ролі. У мене все вийде. Можливо, у світі є акторки кращі за мене, безперечно, на мою думку, за моїм внутрішнім відчуттям, кожна друга набагато краща за мене. Але навряд чи кожна друга ладна померти у своїй черговій ролі. А я готова, бери мене.
***
И снова в памяти всплывает образ Кларисс Старлинг. Вы влюбляетесь в ФБР — ФБР не отвечает вам взаимностью.
Долгое время мне казалось, что для адекватного мироощущения достаточно хорошо делать свое дело. Это оказалось сомнительной иллюзией и порой даже оказывалось откровенно никому не нужным убеждением. Ты бьешься головой о стену, а от тебя, возможно, ждут, чтобы ты просто подыграл кому-то в каком-то месте. Взял дурацкую ноту. Разумеется, намного проще было пребывать в иллюзии относительно хорошо сделанной работы.
ФБР не отвечает вам взаимностью, потому что оно не понимает такой любви.
***
Слухай, сказав він, стоячи на сцені, де все було розмальовано крейдою, знаєш, спочатку ти маєш познайомитися із цим милим собакою. Звернися до нього якнайчемніше, запитай, як у нього справи і таке інше. Давай.
Миламне підійшла до того місця, де стояв режисер, з яким вона зібралася співпрацювати найближчі три місяці, і сказала:
— Який гарний песик, ти саме тут мешкаєш, так? Сподіваюся, господиня тебе добре годує? Якийсь ти надто худий, сарако.
Ларс закивав головою на знак цілковитого порозуміння, і вони відійшли від собаки, намальованого крейдою на підлозі.
***
И поэтому меня всегда выручали образы, коих в моей голове множество. Половина из них непонятно откуда и взялась. Другая половина — то, какой я бы хотела наблюдать картину своего мира. Иногда только эти картинки в моей голове и выручают меня. А иногда мне больно думать. В полдвенадцатого ночи, к примеру, вообще плохо думается, хочу я вам сказать. Тем не менее в моей голове вовсю расхаживают красивые высокие люди. И все они имеют самое непосредственное отношение ко мне. Самое непосредственное. Когда в комнату заходит человек, которого ты не рад видеть, а в это же самое время в твоей голове к тебе заходит Самый Необходимый Человек в твоей жизни... Так появляются слабые люди.
***
Працюючи над цією роллю — Ґрейсі — я начебто вивільнялася від цілого шару свого минулого, хоча події фільму з моїм життям зовсім не пов'язані. (Звичайно, якщо існують фільми, які не мають із нашим життям зовсім нічого спільного.) Головна героїня експериментує на власному житті або — власним життям, вона може собі дозволити це, ніби, просто прийнявши ванну, потім вона позбудеться всього зайвого, свого минулого, що висить тягарем на її душі, оскільки експеримент завершився невдало. Я теж гадала, можливо, якщо просто зараз я вмиюся, то все зникне і прийде нове життя, як приходить нова роль, і ніхто в цілому світі не може сказати, навіщо відбувається те, що відбувається.
Я зовсім не відчувала насолоду від постійного згадування минулого, але мій батько завжди говорив мені, що кожна гра має бути чесною. І щоб грати чесно, необхідно створювати правила — обмежувати самого себе, ставити межу, окреслювати поле, в якому збираєшся грати. І якщо вийдеш за ці межі, хоча б крок за поле — ти сам, насамперед ти сам, розумієш, що порушив правила. Порушив правила, тобто програв.
Тому заміжжя було для мене серйозним ходом. Це була моя серйозна, велика ставка, яку б я ніколи не зробила без попередніх міркувань та роздумів. Це був мій вибір, я говорила собі про відданість. Я говорила собі про довіру. Мені не було страшно, або погано, або самотньо — я говорила про те, що відтепер ми удвох. Відтепер не лише я відповідала за своє життя. Що ж відбулося? Ставка не зіграла, і віднині я банкрот. Я збанкрутувала. Адже я не порушувала правила.
***
Я никогда не жалела, что оставила шахматы. Мне было мало этой игры, хотя она сама по себе является абсолютно самодостаточной. Иногда кажется, что даже игроки этой игре нужны всего лишь как привычные атрибуты. Как, к примеру, элементы отделки мебели. Тем не менее трудно представить, какой бы я была, если бы в моей жизни не было шахмат.