Хотя бы для того, чтобы не удивляться попусту.
Я думаю, когда мы занимаемся тем, что нас не радует, мы с каждым днем теряем свою силу. Разумеется, если она у нас была.
***
Або мої діти — що я скажу їм свого часу? «Знаєте, мої любі крихітки, ваша мама дуже, ну надто кохала вашого батька, тому їй і досі погано». Або ось іще: «Ваша мама — велика актриса сучасності, якщо судити за тією кількістю дурниць, які про неї пишуть у таблоїдах. Мабуть, ви можете пишатися мною».
Я навіть ніколи не переймалася тим, аби зрозуміти, як живуть інші люди. Чому вони ходять у кіно, якщо у них є вдома телевізор, наприклад. Чому вони плачуть, коли бачать відверту дурість на своїх блакитних екранах. Чому я їм подобаюся. І, взагалі, подобаюся я їм чи це звичайне базікання моїх продюсерів. Кого ці люди врешті-решт кохають: своїх рідних чи Міккі Рурка.
Мені взагалі важко уявити собі суспільство в цілому — якщо, звичайно, не йдеться про моїх сусідів по вулиці. Мені важко уявити собі, що під час різноманітних воєн гинули мільйони людей. Мені важко уявити хоча б тисячу людей, зібраних в одному місці. Якщо це не на знімальному кіномайданчику у Новій Зеландії, де мене не було. Мені важко повірити, що все, описане в підручниках історії, є правдою. Карколомною правдою. Я взагалі не люблю історію.
У такому разі що таке цей світ в цілому, моя дійсність, моє життя, я, мої діти?
Що я можу розказати своїм дітям окрім того, що в житті всього слід досягати самотужки?
***
Есть такая дурацкая шутка, что, мол, темное прошлое и светлое будущее в сумме дают серое настоящее. Однако сложно сказать, что это не обо мне. В своем светлом будущем не сомневаюсь ни секунды. Прошлое было не таким уж и темным. Просто тяжело воспринималось. А вот о настоящем — в самую точку!
***
Проте моє життя, моя доля у цілому мене задовольняють. Хоч би там як. Так, можливо, мені важко доводилося sometime, але особливого приводу розкисати не було. Але зараз я саме цим і займаюся.
Мені б дуже хотілося виявити причину. У мене таке відчуття, начебто на вулиці скрізь, з усіх боків, на мене дивиться мій колишній чоловік. Який знає, яка я дурепа. Якому відомо, що я — жінка, яку можна просто розлюбити і покинути. І він сміється, знаю, він обов'язково сміється наді мною.
Паранойя. Чиста паранойя.
І хоча мені важко, я прагну донести до свого серця думку про те, що це моя доля, на яку дав добро Хтось Вищий, і мені можна не соромитися себе.
Ви смієтеся? — смійтеся, мій колишній друже, — тобі смішно, що ж. Він не творив мене розполовиненою. Він творив мене самодостатньою людиною.
***
Если бы я могла знать, каковы бывают последствия слов, которые мы просто говорим себе, я попридержала бы язык во многих случаях. Меня никто не предупреждал (по крайней мере, я не припомню) о том, что если мы думаем, что все обстоит так-то и так-то, это и есть наша вера. Да, ни много ни мало. Могу себе представить, во сколько забавных вещей я верила раньше.
К примеру, не исключено, что я была свято уверена в первоочередной необходимости материальных средств для существования. Возможно, поэтому в настоящее время у меня практически ничего, кроме постоянного зарабатывания себе на хлеб с маслом, нет. Более того, иногда я даже рада этому. Монотонная, не предполагающая особого творчества работа отвлекает от дурных мыслей. А порой мне даже кажется, что я люблю свою работу. Потому что одна важная партия была мной проиграна.
Она так и стоит у меня в доме — эта проигранная позиция не дает о себе забыть. Я вижу ее каждый день.
Ха, если бы вы знали, как это серьезно.
Я имею в виду...
***
Якщо б мені хто-небудь пояснив, що відбудеться в моєму житті. Чи пояснив, чому в ньому немає того, про що я мріяла найбільше. Я навіть не прошу. Аби цей хто-небудь, цей хтось був набагато розумніший за мене. Нехай він просто скаже мені хоча б щось нове, дійсно нове для мене. Нехай він буде хоча б трохи розумнішим за мене.