Я поднимаю глаза к небу, на самом деле к потолку. Я не знаю, что сказать и говорю Господи, Господи. Я говорю — как это?
В эту минуту я понимаю, что этот человек в телевизоре — это я.
Я понимаю, что человек в моей квартире — досадная ошибка, и кажется, я уволена.
***
Просто я на щось чекаю, на щось більше того, що маю, начебто мені хтось щось обіцяв. Хоча я прекрасно розумію, навряд чи.
Іноді мені здається, що я з надзвичайною швидкістю змінююся. Наче ще вчора я була зовсім іншою. Іноді у мене таке відчуття, що я тупцюю на місці, хоча біжу що є сили.
Мне не хочется признаваться в этом, но мои стихи и еще то, что я пишу, проза, это уже совершенно новая страница моего творчества, которая всегда открывается перед писателем, мне очень не хочется признаваться, но это самое главное в моей жизни.
Ты слышишь меня, мой Великий Бог? Сколько лет я уже так думаю, и я до сих пор так думаю. Есть мысли, которым я не могу изменить.
Я говорю, пусть у меня все получится, Господи. Я говорю, помоги мне. Помоги мне, а потом позволь мне уйти.
Последнее тоже — из ставших привычными мыслей.
***
Так, нехай. Навіть у якій-небудь маленькій занедбаній країні я повинна знайти її і сказати дещо на вушко, нехай дівчина не вигадує бозна-що. Нехай живе спокійно та їсть собі моркву, а не думає, що десь існують акторки, які пізнали правду довколишнього. Якщо б ти могла мене зараз чути, я б сказала тобі таке: ти готова слухати?
По-перше, у душі я набагато старша за себе у дзеркалі та, цілком можливо, зовсім не вродлива. Це не значить, що я вважаю себе надзвичайно вродливою зовні. Намагаюся бути об'єктивною: у мені є щось таке... але, клянуся Богом, я не знаю, що саме.
Я ніколи не думала про себе як про щось особливе, мені дуже хотілося, щоб мене кохали, мені завжди хотілося мати свій будинок і власні ялинкові іграшки. Мене просто винесло на сцену, хоча цього я теж дуже хотіла. Я мало думала про те, що таке слава і які обов'язки вона передбачає. Я багато чого збагнула, коли пустила твого листа в серце. Про що це я: тільки зараз, щойно, я зрозуміла, що я-таки пустила його в серце. Можливо, я не маю рації.
По-друге. Я надзвичайно звичайна людина. І мені не пощастило у коханні. Як у найдурнішому голлівудському фільмі. Baby, я просто гадки не маю, як жити далі. Це заразливо.
Я знімаюся у новому фільмі, це чергова ілюзія, яку я учергове зроблю прекрасно, така моя робота — створювати прекрасну ілюзію, щоразу створювати прекрасну ілюзію, від якої мені залишаються лише гроші. І те, про що ти пишеш у своєму листі до мене, мені ніколи ніхто не писав, давно ніхто не писав, та лист — це зовсім не те саме, що телефонний дзвінок, листа можна носити з собою, і він завжди змінюється — разом із моїм станом, ось що, те, про що ти пишеш, — я ніколи цього не робила. Просто я збуджую уяву людей. І твоя уява — вона просто збуджена мерзотним ілюзійним подразником, який не дає тобі змоги летіти самій — туди, куди треба тобі, а не туди, куди я показую. Крім того, я взагалі нічого не показую, я ж не гуру, аби тобі щось показувати. Чому ти вирішила, що я взагалі можу щось створити? У мене чудовий режисер, він перевертає свідомість людей, це його призначення, іноді мені здається, що актор — це людина без призначення, навіть мій режисер — він, із своїми переворотами у свідомості та канськими гілками, — усього лише ілюзіоніст. Великий ілюзіоніст.
А я — гарна лялька із працюючим серцем у його руках.
А ти думаєш про мене більше хвилини на день, і це мене непокоїть. І я хочу побачити тебе. Сподіваюся, ти не користуєшся дешевою вульгарною косметикою. Бо я вже теж думаю про тебе більше хвилини на день.
Гадаю, у мене є всі підстави вживати заходів у бік твого місця проживання.
***
Есть вещи, о которых необходимо думать, если ты уже здесь и этим занимаешься.
Очень не хочется этого делать. Хочется просто писать и все.
Вполне вероятно, что писатель и не должен задумываться о своей целевой аудитории.
Безусловно, поэты и писатели — совсем не повредит, если они будут хотя бы иногда думать, ЧТО они несут и ЗАЧЕМ. Я все равно не уверена до конца, что им еще надо задумываться о том, КОМУ они несут.
Попробую разобраться.
Итак, ЧТО.
То, о чем я пишу, изобилует эмоциями и моими переживаниями, это мой Путь, который может быть интересен и полезен.
ЗАЧЕМ. Потому что то, что мне приходит, перестает быть моим. И если я не отдаю, то оставляю у себя то, что мне уже не принадлежит. Ну, это вкратце.