Вместо этого я зарабатываю деньги, работая литературным редактором. А между тем это гроши по сравнению с тем, что я смогла бы заработать. В этом ли дело, правда...
Порадник сьогодні мав такий самий вигляд, як і завжди. Нічого нового — уважні очі, розумний вираз обличчя — і щось надлюдське. Може, він звичайна людина?
— Ти ніколи не звертав увагу на те, як пов'язані ваші світи — твій та її? Який між вами зв'язок — так би мовити, прямо пропорційний чи обернено пропорційний?
Конрад на мить замислився.
— Ну, спочатку, з самого початку все було посередньо — і в мене, і в неї. Але вона була сповнена надій. І чомусь так ставалося, що справджувалися вони в мене, втілювалися у життя. Натомість у неї виникали інші задуми, взагалі її натхнення дуже рідко спадає. Вона створювала щось інше — ментально, а в мене це виявлялося на фізичному рівні. Я знайомився з потрібними людьми, я говорив влучні слова, робив слушні зауваження, а вона занурювалася все глибше, її джерела чистішали, але не все ставало реальним, так би мовити, життям. Власне, це я помітив вже згодом, що їй залишалися послідки, що їй помітно гіршає. Адже ці сни я не щоночі бачив. Кілька разів на тиждень, не більше.
Зараз вони з'являються щоночі. І їй зовсім зле. І я боюся, бо відчуваю, що нам обом добре не жити. Але що я робитиму без неї? Проте хочу спробувати.
Куда вкладываются эти деньги? Двухкомнатная квартира в неплохом районе, какие-то подарки... Но в последний раз мне даже спасибо не сказали толком — не до того было. Это был «Hugo Boss», но в ту ночь происходило познание мира. Этот запах перестал мне нравиться. Ассоциативные связи в последнее время как паутина покрывают все больше участков моего мира, скоро я уже ни о чем не смогу спокойно думать. Всё с чем-то связано и покрыто оттенком негатива.
— Я не розумію одного, — Порадник міряв кроками кабінет, — чого вона не друкується?
— На те є ціла низка причин.
По-перше, вона боїться зробити крок набік від свого кохання. Бо від цього це буде вже не кохання, а кохання плюс ще щось. Розумієте?
Порадник стріпнув бровима.
— Скажімо — так, припускаю.
— Добре, я знав, що ви так відреагуєте, дурниці, дійсно, але це найперша з причин. Друга причина — їй соромно. Перед своїм коханням і перед собою, бо щоразу, як вона читає написане, їй воно видається фальшивим. Вона гадає, що коли на неї дивитимуться, на неї у її туфлях чи в чомусь ще, у піджаку, наприклад, ніхто не повірить, що вона дійсно переживає те, про що пише.
— А чому тебе це не хвилює?
Конрад подивився на Порадника здивовано.
— Бо я лише письменник. Ми говоримо не про це, хіба не так? Це друга причина, чому вона нічого не робить.
— Чому їй соромно перед коханням?
— Ну, її кохання — то людина з плоті та крові, а тут вірші, тремтливе слово. До того ж поети — самозакохані, тому часто надто слабкі. Їй і за це соромно.
— Але в неї не слабкі речі, скажи їй про це.
Конрад ще раз здивовано подивився на Порадника.
— Коротше, вона боїться зробити крок уперед. Крім усього.
— Крім усього, опрацьовувати матеріал — на це потрібен час.
Порадник сказав, вигадай ще щось.
— О'к, насправді вона хоче миттєвої слави, а не лежання на книжкових полицях у поганій палітурці.
Порадник засміявся.
— Я впізнаю у ній справжню людську істоту! Нуль дій через поважні причини!
Вони помовчали.
— Чому вона кинула шахи, як ти гадаєш?
— Вона їх не любила, це по-перше. По-друге, там ще було якесь кохання... Вона рідко згадує... шкодувала час... Подобалася хіба що сама гра безпосередньо на змаганнях. В неї непогано виходило, і не тільки це. Але практично все, що її вдовольняє не на сто відсотків, відкидається.
— Гадаю, вчилася вона теж добре.
— Що має означати теж?
— Як і все, за що вона береться.
— Вам про це не відомо.
— Але тобі відомо. І чому ти заперечуєш, адже Сандра — це і є ти.
— Я б так не говорив. У чому саме? Ми зовсім різні, наші світи — різні!
— Я вже сказав.
Конрад підійшов до вікна.
— Гаразд, — сказав він помовчавши. — Гаразд.
— І аспірантуру вона теж кинула. Їй, щоправда, ніхто нічого не пропонував, проте фактично це так. У неї всього дві четвірки було — на першому курсі і на держекзамені. Друга критична, як розумієте.
— Отже, вона відкидає все, що їй начебто заважає. Але натомість майже нічого не з'являється.
— Це і так, і не зовсім так, мій Пораднику.