Бо все ж повинно було виглядати цілком інакше:
Ми зустрілися (б) на березі, де дві ріки зливаються в одну, і де купка самотніх коло розкладеною вогнища гамувала (б) спрагу самотності вмістом багатьох пляшок. Ми (б) відразу впізнали б одне одного, і я (б) насмілився просити, а ти дозволила (б) мені зняти маленького жучка, котрий заплутався в твоєму волоссі. А потім пішов (би) дощ, і я тримав (би) над тобою парасольку, аж поки хтось із самотніх і п'яних не закричав (би): «Подивіться на небо!», — і ми побачили (б), як по той бік ріки на тлі темних хмар народжуються дві райдуги — одна в одній, ніби ворота до раю. 1 я, відкинувши парасольку, взяв (би) тебе на руки, як беруть маленьких дітей.
Ми зустрілися (б) під брамою старого міста. Ти нишпорила (б) по кишенях у пошуках запальнички, і я підніс (би) тобі вогню. І ти підняла (б) очі на незнайомого чоловіка, чого ніколи не робиш, і наші погляди зустрілися (б). І ми сиділи (б) потім в крихітному кафе, не в змозі навіть повірити в те, що насправді зустрілися.
Ми зустрілися (б) спекотного літнього дня на занедбаній автобусній зупинці, де ти втомлено пила (б) воду просто з пляшки, а я несподівано підійшов (би) й поцілував тебе, а ти нітрохи не здивувалася (б) і запропонувала мені ковток води. І я пив (би) цю воду, освячену твоїми устами, а потім ми (б) пішли звідти, не чекаючи жодного автобуса, бо тільки самотні потребують подорожей.
Ми зустрілися (б) просто на людній вулиці. Розділені потоком автомобілів, ми побачили (б) одне одного, і все відразу стало (б) зрозумілим. І ти посміхнулась (би) до мене, а я довго не міг (би) перетнути запруджену автомобілями дорогу, щоб подарувати тобі зламану троянду.
Ми зустрілися (б) глухої ночі на залізничному пероні, куди я вийшов (би) покурити, хоча не курю вночі. Ти ішла (б) вздовж сонного поїзда, і я, абсолютно впевнений, що ти сядеш саме у мій вагон, рушив (би) тобі назустріч, аби піднести торбу. І ти справді мала (би) квиток у мій вагон, і (б) навіть в моє купе, хоч ми так і не скористалися (б) цим, простоявши решту ночі в коридорі.
Ми зустрілися (б) у готельному ліфті, куди я (б) не відразу наважився зайти, коли побачив тебе. І двері почали (б) зачинятися, а ти (б) затримала їх, дивуючись, що я все ще вагаюсь, коли от щойно настав час абсолютної впевненості.
Ми зустрілися (б) вранці, на летовищі, в гігантському холі, рожевому, як мармелад. Я допоміг (би) тобі розплутати шалик, який намотався на коліщатко багажного візка, а потім взявся (би) підвезти багаж, і ми (б) поверталися до міста разом, щоби більше не розлучатися.
Без тебе я почав багато чого боятися.
Боюся автомобілів, собак, дітей і каштанів, які падають згори.
Боюся низьких стель.
Боюся бруду, чужих помешкань і деяких комах. Більшості комах, якщо бути відвертим.
Боюся жебраків.
Боюся підходити до відчиненого вікна.
Дуже сильно боюся висоти, але тільки тієї, що пов'язана з відкритим простором, тому не боюся летіти в літаку. Хоча востаннє літав, здасться, років 15 тому.
Боюся хвороб, що, мабуть, не оригінально, і боюся слухати музику, що напевно характерне для небагатьох.
Боюся зустрічатися поглядом із незнайомими людьми, але ще більше боюся зустріти погляд знайомого.
Боюся кроків за спиною.
Боюся, коли в мене просять прикурити, боюся непевних ситуацій і необхідності спілкуватися.
Боюся бути сам.
Іноді дуже боюся ножів, тоді намагаюся їх ховати, аби не потрапляли на очі.
Багатьох речей боюся вночі: кошмарів, злодіїв, прокидатися перед світанком і плавати в морі опівночі.
Боюся безсоння.
Боюся свого кота. Щоправда, дуже рідко.
Боюся постійних думок про алкоголь.
Боюся того, що з роками навіть фізіологічно все більше починаю скидатися на інших людей.
Боюся, що почну розмовляти уві сні.
Боюся, що навіть розкладаючись ще можна прожити дуже довго.
Іноді дуже боюся зливного отвору у ванні, але не того основного, який внизу, а запобіжного верхнього.